Это просто Вьюи блог

Як легко задурити голову

Як легко потонути в сльозах і

як легко возненавидіти!

Як тяжко сказати все в очі, стерпіти і змиритися.

Мені пофіг зараз на всіх, я вас ненавиджу

28 червня- це день падінь усіх моїх сподівань, ніч розтавила усі крапки над і!

Повторюся ніч 28го, а не 29го, щоб ні в кого ніяких дурних думок не виникало!

ВИ НАЙБІЛЬШЕ НЕПОРОЗУМІННЯ, ВИ НІКЧЕМИ І ПРОСТО БОЯГУЗИ.

як я помилялася в людях, просто піздєц.

Люди- ви така гниль і мразь, ви нікчемна частинка мене, мене іншої, не такою як зараз.

Ви усміхаючись мені в очі, говорячи гарні слова, за спиною обсирали і обливали брудом з ніг до голови, ви мене до плінтуса заганяли, а через що?

а без причини!!!!!Помилка мого життя- це довіра.Треба бути злою і стервою, ненавидіти всіх і просто видавати з себе хорошу дівчинку.

А що я, а я вірила, нашо?

Я розчарована повністю і не розумію нашо так, невже не можна по-доброму.

Да пішли ви всі лісом, щастя вам на всіх фронтах, а і ще бажаю щирих дружніх відносин. Таких як є в мене. Ви нікчеми!!!!!!!

Єдине- я чиста перед всіма, ні з ким нікого не обсирала і совісь в мене чиста

Зараз в думках я на запрошеному концерті в Хельсінках.

ДАААААААААААА…..

КАНЄШНО………………………..

Сижу блін тут переслуховую новий альбом, вот такій вот в мене концерт

моне…

я так хочу до тебе, як до матері немовля!

Вже скоро наша зустріч відбудеться, цього я чекала довго!

Буде і море, і хороша компанія, яка принесе мені і щастя, і релакс, і спогади на все життя, а можливо і більше…

Ти була моя нереалізована мрія, але зараз ти вже так близько, до нашої зустрічі залишилися лічені дні.

от ви придивіться, таке відчуття, що воно хоче Вас обняти, воно манить до себе і так хочеться встати і з розбігу у воду.

Скоро, скоро і ще раз скоро! Залишилося тільки 1 липня пережити і труднощі позаду, будемо тільки ми і більше нікого. Головне, щоб не було ніяких ситуацій неприємних.

Всім добра)

сьогодні просто жахливий день.

День непорозумінь, істерик, душевного болю і відчаю, не розуміння до кінця сенсу життя і взагалі після сьогоднішнього ранку в мене були жахливі думки на рахунок інших людей.

Навіщо таке робити?для чого? мені ж жахливо больно і страшно думати про наслідки, я багато стерпіла, але це велика жирна крапка. Я змінила думку, хоть яким рідним ти не був!!!!

Просто хочеться втікти і пожити десь на самоті, без людей і без дзвінків на телефон, постійних надокучуючих дзвінків. Нічого не зміниш, мою думку і враження не вернеш. Хочу просто поїхати і нарешті почати нове життя, нові знайомства і……

Хоч зараз тільки 5 годин, але я вже провела день на самоті і в такому місці де б мене ніхто не знайшов. Немає тої підтримки, коли страшно больно і важко навіть просто дихати. Я замикаюся все більше і більше, нічого не хочеться, вернулася до дому і зрозуміла, але це вже не важливо.

Будьте щасливі…

обожнюю його, це якось так кльово

Мене просто дивує наше сучасне суспільство з його пофігізмом!

Сьогодні представники нашого міста показали справжню суть нашого міста і сучасних людей.

Всім срать якщо когось зіб*є машина або людина, яка спішить і хоче перейти дорогу на переході стоїть вже 20 хв. іжде щоб машина хоча б одна пропустила її. Так це було зі мною

Тому шкода мені всіх, добре що я не така.

В моём одиночестве есть что-то домашнее,
Уютное, мягкое, как плюшевый плед.
Чай с привкусом нежности, газеты вчерашние,
И лампы неоновой сказочный свет.

В твоём одиночестве есть что-то печальное,
Бардак и зашторенность, глухой полумрак.
Чай горький, без сахара, со вкусом отчаянья,
И ночь одинокая крадётся как враг.

В моём одиночестве есть что-то приятное,
Красивые томики с мудростью букв.
И где-то взрывается забытыми клятвами
В душе то, что всё же забыть не могу.

В твоём одиночестве бокалы немытые,
В пустом холодильнике грубый бойкот,
И ходит хандра за всем важною свитою:
И что нелюбимый ты, наглая, врёт.

Моё одиночество с твоим не подружится,
Хоть этого хочется. Хоть этим живём.
Луна под окном твоим тихо покружится,
А после с ночёвкой заглянет в мой дом.

Расскажет, что куришь ты, что дымно так в комнатах,
Что грусть отзывается в каждом шагу.
А я улыбаюсь лишь, край скатерти комкаю,
Я всё тебя, знаешь ли, забыть не могу.