be calm and read more

я улыбаться перестала,
морозный ветер губы студит,
одной надеждой меньше стало,
одною песней больше будет.

А.А. Ахматова

Герман Плисецкий
Париж

Мне подарили старый план Парижа.
Я город этот знаю, как Москву.
Настанет время — я его увижу:
мне эта мысль приставлена к виску.

Вы признавались в чувствах к городам?
Вы душу их почувствовать умели?
Косые тени бросил Notre-Dame
на узкие арбатские панели…

………………………………

Настанет время — я его увижу.
Я чемодан в дорогу уложу
и: "Сколько суток скорым до Парижа?" —
на Белорусском в справочной спрошу.

1955

я слабка людина душею і всім.і я втомилась, що люди використовують мою слабкість, даючи зрозуміти, що я їм потрібна. хоч потрібна, щоб самозадовольнитись.Не буду задаватись дурними запитаннями про те чи інше, просто іноді приходить момент, коли через трахею до горлянки підходить увесь біль самотності і заплутаності, що просто хочеться запхати два пальці і як найскоріше звільнити себе від цього.Але не так все просто.Ця заплутаність буде до того моменту, поки не з’явиться нова проблема, і так завжди.у нас лиш змінюється тема. ми лиш змінюємо прибори якими ріжимо себе з середини, залишаючи нові виглибини, шрами.

Іноді..

Сама інода не розумію, чому сумую ха тими чи іншими людьми.Які колись відігравали таку важливу роль в твоєму житті.Займали безліч твого часу, всю тебе потребували, твою увагу. .А враз, та ні, мабуть, не враз, а якось потихенько ваші дороги розійшись.І ти лиш з часом розумієш, що по якимсь причинам ти сумуєш за людиною, яку мабуть майже не можливо повернути. Так, ти робиш певні натяки, пишеш повідомлення, але вже немає тієї притягнутості, зникло взаємне бажання спілкуватись, хоч ти розмієш, шо ця людина свою дорогу не розділила з тобою, але все ж ти сумуєш.Сумуєш, скоріше за тим, що було і як було.І з цим нічого не вдієш, ти всеодно сумуєш.І ніколи не перестанеш сумувати.Частинка в серці завжди там залишиться..Іноді, так буває. .

Жди меня, и я вернусь.
Только очень жди,
Жди, когда наводят грусть
Желтые дожди,
Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других не ждут,
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придет,
Жди, когда уж надоест
Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,
Не желай добра
Всем, кто знает наизусть,
Что забыть пора.
Пусть поверят сын и мать
В то, что нет меня,
Пусть друзья устанут ждать,
Сядут у огня,
Выпьют горькое вино
На помин души…
Жди. И с ними заодно
Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь,
Всем смертям назло.
Кто не ждал меня, тот пусть
Скажет:- Повезло.-
Не понять не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты спасла меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой, -
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.

© Константин Симонов

Скажы мне мама, что такое счастье

В смятеньи мама вдруг перед ответом:
Когда душе и радостно, и грустно,
Когда необяснимы свои чувства,
Когда ты плачешь и смеешся в одночасье
Вот это дочка, это и есть счастье.
Когда стучит сердечко чаще чем обычно
И все не так вокруг, все как-то необычно
Когда все есть, хотя пускай и нету
Все есть в твоей душе, но это по секрету,
Счастье - гость не частый дорогая,

Как прийдет, не отпускай родная.

© Мария Луценко