be happy

По статистиці соціальні мережі забирають у нас 60% вільного часу. Тому вчора я зробила те, що мала зробити ще давно. Помінялась із подругою паролями, прив*язаностями до номерів, і тепер я ніяк не зможу зайти в чортовий контакт. Аве!
Я знаю, що при цьому я втрачу контакт зі світом :D. З деякими людьми буде відсутній зв*язок. Не побачу ъхных нових фотографій, чи сопливих цитат. аве аве. Гірше, що не зможу слухати їхню музику і свою теж. Проте появиться маса вільного часу. На читання, на прогулки, на viewy.
Надіюся ломки не буде. І я не буду благати вернути пароль :D

Я давно чула про цей серіал і роздумовувала дивитися його чи ні. Але після рекомендації брата все таки сіла дивитися. Спочатку думала, що на 15-20 хв виключу із-за нецікавості.
Все таки як приємно інколи помилятися. Іменно на цих хвилинах серіал знайомить нас із Шерлоком. Я захопилася ним із перших слав, із першої репліки і продовжувала захоплюватися до останньої. Важко відірватися. Кожна серія із новим сюрпризом, із вновим епізодом ти все краще пізнаєш героїв і їхню суть. Я захоплена цим серіалом.
Я зробила б низький уклін Марку Гетісу та Стівену Мофату за таку чудесну ідею і за те що змусили так пристрасно очікувати нової серії. Я захоплена Бенедиктом Кембербетчем за так чудесно зіграну роль.
І я вже неможу дочекатися нової серії.

Шерлок добіса незвичайна людина. А я вже не раз писала, як я захоплююся такими людьми. Нестадартними, інакшими.
Я хотіла б мислити як він, мати в себе в мозку карту, яка відтворювала б всю інформацію, зосередившись, вірніше абстрактуючись.
Людина, розум якої неперевершений.

Шерлок Холмс заставив мене дивитися на деталі. І я навіть немагалася зробити аналіз людини як це робить він. Але уви. Потрібна практика.
Я не хочу спойлити серіал тим, хто його ще не дивився, але ви мусите це зробити. Ви не пожалієте. Але ви можете пожаліти, якщо не подивитесь його, тому що ви багато втратите.

Багато хто говорить, що нинішный час - це культ сигарет. Це час, коли курять чоловіки, жінки, підлітки та навіть діти. Легкі чи, міцніші, Bond чи Malboro, в затяжку чи ні.
Сьогодні тебе можуть висміяти за те, що ти ніколи не пробував курити, та вдарити за те, що ти не хочеш за компанію курити.
Чи таке має бути наше суспільство? Чи таких дітей виховують батьки?
Але це ж модно.
А проти моди нікуди не підеш.
Хоча й останнім часом стала *мода* на інше. На висміювання дівчат, які курять. І це можна почути від хлопців, які викурюють по 2 пачки в день. Вони називають таких дівчат сміттєвими бачками чи чимось накшталт цього. Чи правильно це? Говорячи, що потрібно думати про своє майбутнє, яке нищить сигарета, проте хлопці, ви про своє майбутнє подумали? Організм засмічується одинаково.
Я не хочу читати проповіді.
Я просто хочу звернути увагу на те, що не варто судити інших і вказувати їм, що робити в той час як ти робиш неправильний вибір.
Сигарети - це лиш приклад. Приклад, який є найпоширенішим у наш час. Шкідливим, затягуючим, противним.
Я маю надію, що культ сигарет мине. І буде культ скажімо книг.
Читатимуть скрізь і завжди. Обмінюватимуться книгами. Збиратимуть гроші на них. А коли не читатимеш хоча б день у тебе почнеться жахлива ломка, кінця якій не буде. Всі носитимуть книги з собою. Видавці робитимуть книги портативними, кишеньковими - для більшої зручності. І свербітимуть руки, щоб при нагоді почитати.
Але зараз не той час..

Одиночество любит кушать людей
Большой ложкой
Особенно в сезоны дождей
И хочется вызвать для души неотложку
Но надо держаться мне немного сильней
Делать вид, что всё понарошку
Или долго придётся из смеси кровей
Выковыривать смысла крошку.

Мені дуже дивно, що на viewy важко зустріти людей, які ведуть блог українською мовою, і це попри те, що заходячи до них у профіль Вк бачиш, що вони з України. Це трошки пригнічує.
Якщо ви з України, думаєте по-українськи і розмовляєте, то і ведіть блог таким. Мені і не тільки мені, я думаю, буде цікавіше читати це. Я би хотіла навіть створити якусь таку спільноту. Це було б приємно.
Не варто бігти за популярністю, вважаючи що на українській вас не будуть читати/ ребложити/ чи лайкати. Знайдуться люди, які це робитимуть із задоволенням.
Повірте.*

Інколи так тяжко стати тим ким хочеш, ким прагне бути твоя сутність. Робити те що хочеш, до чого тягне, відкинути дурниці. І жити не на показ.
Так тяжко знайти себе і встановити правила. Границі, правила і рамки. Обмежити свій світ, немов свою країну. Де встановити владу і закону. Читати, мріяти, гуляти. І менше говорити, лиш мовчати. Я хочу бути незалежною. Я хочу правити своїм життям: без фальшу, без брехні, без обіцянок іншим.
Я дам лиш обіцянку сама собі: щоб з кожнем днем ставати кращою і кращою.

Чорні довгі панчохи прикрашали її хтиві ноги, волосся рухалось в такт її ході, трусики ледь приховували її акуратно підстрижене шаленство, перса відображували її збудженість, шия натякала на більше, губи відзеркалювали пристрасть, в очах горів секс, руки безсоромно наближались, тіло кожної секунди горіло спокусою. Це мій фетиш, її садомазо, це моя розпущеність і її буденність, мій голод її ж їжа, моя потворність, її ж краса.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.

у майбутньому взагалі книжок не буде. Вся світова література вмістится на компакт-дисках. Увесь компендіум знань можна буде взяти через інтернет. І ліси не переводити на папір. Квартири будуть просторі, люди не вдихатимуть книжковий пил.
Мене така перспектива не радує. Я людина XX століття принаймні півмене залишилося там. Я люблю книжку, том, фоліант. Квартира наша заставлена стелажами, книги в два ряди, ще й в закапелку стосик.

(с)

тільки що читала пост у однієї дівчинки про те, що вона не любить своє рідне шумне місто, що в ньому не знаходить себе, а хоче у уютне місце без бетонних стін. тут я і замітила такий собі парадокс: я живу у містечку. не в обласномі центрі, а в невеликому місті, в якому бетонних стін не так і багато, яке оточене Карпатами. І щоб вийти на горку мені треба потратити всього лиш 10 хвилин. 15 щоб дістатися до лісу.ні. ви не подумайте, що це щось накшталт забитого села :D це не так
тут доволі мило. добрі люди. свої традиції та діалект. щорічні свята на які зїжджаються з усієї країни. а зимою все схоже на казку.
але в цього занадто мало на мене. тут я не знаходжу себе. мені більше подобається натовп на вулицях і в день і вночі, а не напівпорожні вулички
я люблю рух, коли не виділяєшся серед оточуючих, коли серед галасу, де в кожного свої проблеми, де кожен за себе ти можеш бути собою. а не вітатися з кожним третім. І боятися цілуватися з хлопчиком де-не-де, щоб про мене не були поганої думки.
я люблю місця де ти можеш сховатися серед люду. люблю шумні затишні кафе, в яких лунає інді. я уявляю себе в таких місцях
думаю, саме тоді коли я переїду в місто на навчання, коли влиюся в нове оточення, коли пізнаю справжнє життя серед шуму та галасу та сидітиму по вечорах із книжкою у кав*ярні, п*ючи латте та слухаючи інді
я пізнаю себе.

коли стану я зовсім сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.

(с)
Ліна Костенко