Саме те..

Не те місто, не ті люди..

Отож бо й воно! Гухуввввввввввввв. До дупи (до дуже мокрої дупи) всі ті перехожі і той "бомж" в синій куртці! Попробувала на смак і на дотик зиму*

І мені навіть не соромно)

Соромно! Соромно перед собою.. Вперше довелось переступити через себе, начхати на принципи. А заради чого ?! Та ні, воно того не варто! Хотілось провалитись крізь землю.. Це було низько. Навіть 30 хв. стояння під душем, було недостатньо для того, щоб змити весь бруд.

От тобі і " день надії". Все як завжди. з точністю наоборот!

Все так, как должно было быть. На расстоянии - и это не так уж и плохо. Не бессилие, ни в коем случае. . И не отчаяние. Просто так надо, не нам, но надо. Ты все знаешь сам! К чему эти слова?! В них нет глубины, в них нет чистоты, той, которая была прежде.
И речь идет не о чувствах, они тут вовсе не причем, просто что-то держыт, и в то же время отталкивает..

Я поступово перетворююсь в щось матеріалізоване. Ці субєктивні погляди, приземленні понятня. НАБРИИДДДЛОООО! Я перетворююсь на овоч і це в край мене гнітить. Куди подівався цей вітер, цей шум в голові, який надихав на подвиги?! Все стало занадто банально. Ця пасивність мене вбиває. Чогось не вистачає.. Чогось конкретного.

Та ні, весь " кайф" не в мовчанні! Кайф в тому, що ти відчуваєш чуючи мовчання.. в тремтінні губ. Можна вірити в відсутність віри, можна бачити темряву, можна чути тишу.

Розчарована тільки тим, що всі плани на цю зиму, покотились до біса. Я написала список речей, які я повинна зробити за цю зиму, і список речей, які повинна зробити до дня народження. О нііі, тепер мені назавжди залишиться 14, якщо до кінця січня снігу так і не буде. Ця " взаємопов"язаність" (таке довге слово, тьху), так от, ця взаємопов"язаність мене гнітить! Я покладаюсь на тебе, Сніг!

От сижу і підло всміхаюсь. Хм, завтраааа, завтра - буде грандіозним! Ми перевернемо це місто. Наш циганський план, мм, з нетерпінням чекаю нашого Завтра :)

А ви пам"ятаєте Наше дитинство? Ви пам"ятаєте Наші дні, Наші, такі безглузді і навіжені ігрі? Пам"ятаєте наш секрет? - Я пам"ятаю.. Пам"ятаю "аличку", пам"ятаю Твій день народження, і Наш обливний вікенд. Я пам"ятаю той клятий понеділок.. це було 1 вересня. Саме тоді, я вперше відчула, що таке біль, про який розповідають в фільмах, який описують в книжках. Саме тоді, моє дитинство "пішло до біса".

Я стал сильнее, старше на жизнь. Ностальгія? Та ні, всього лиш вдячність.. дякую, Вам, за Дитинство, воно було неймовірним!

А я все ще вірю в них! от вірю і хай йому грець!

…а коли "вирубило" світло, все стало набагато краще :) свічки, Сінатра, легке постукування, і " не легке ", а відчайдушне, навіть не постукування, а ритмічні удари серця, які, здавалось, чули всі сусіди. охххх, ці неймовірні вечори..

Ось воно, те, про що я й говорила. Вона - та, що з головою не плечах, і Вони - команда "П". Чому "П" ? Про це писати не пристойно. Дівки, ну ви не "рабейте", кого взагалі цікавить їхня думка? І взагалі, от не розумію я цієї психології людської, чому Вони, вважають, що їх убогі коментарі і " словарний понос" може щось змінити? Час вже звикнути до того, що Нам в слід буде звучати, ще до біса багато подібних коментарів і притензій, причому, від людей, по суті своїй - пустих і ганебних. Ось так! Я за вас, целиком и полностью!

Це - не "добре", але це і не " погано"… Це навіть не щось "середнє" так сказати, це - просто ніяк..