Вкотре переконуюсь: все, що навколо мене - суцільне лайно, більшість людей - фальшиві фарфорові ляльки, які роблять те, що від них вимагають, які говорять те, що хтось хоче чути. Як серед такого "гнізда" можна впізнати Своїх (свої - надто голосно сказано, рідні, - ось це влучне слово) ? Живучи серед лайна - ти являєшся його частиною. Не хочу я створювати ці "тенета", не хочу відноситись до маріонеток і воскових фігур.

В душу як коти насрали. При чому, без певних на то причин, просто нудить від людей, не можу виділити когось конкретного, хочеться охопити усе і зразу. Рятує душевна музика (як правило, депреснякова музика - у виняткових ситуаціях), але в мене все навпаки, хочеться танцювати і кричати в усе горло, так от, музика, "піченькі" і морозиво - єдине що оправдовує людство. Можна "розпалити" патетику, що до цього, ця тема (наскільки я встигла переконатись), буде преслідувати мене ще довго.

Головне, що я навчилась не зважати на ті крики, які наздоганяють мене, і це не "пофігізм" - це щось діючіше!