Devoted |

пішли гуляти стежками думок? там, де меланхолія щастям стане, де душі слухатимуть звук нестями, де відчинене не треба закривати на замок. "ти зможеш все без перебору"- лише невдахи скажуть таке слово, адже те існування повне крові з перенасиченням еротроцитами у горлі. червоні очі дихати не хочуть димом, тим чорним маревом від сліз, після війни цієї - не зрахувати гільз, і лиш снаряди пролітають мимо. це вузьке вікно дурних стратегій програти битву нашу словом, це легко, дуже аж, нічо не стоїть, а важче набагато - підібрати теги. не легко буде вішати значки поеми, і лист пустий у шарпаном конверті, слова в якому усі давно вже мертві, не зможуть відхилитися від теми. і ми, наділені великим і твердим нічим, стояти будемо хвилину, а далі крикнемо:"я гину!", коли стоятомем по різні сторони ріки. черга от дуелі з причинимами детальними, обидва гордих й "честивих" супротивників підуть під землю годувати схиблених, і запрацюють ворожнечі ржаві гальма

Спілкуватися з людьми це як заварювати чайний пакетик n-ну кількість раз.
Відразу, при першому використанні, тебе переповнює буря терпких емоцій, смак на максимумі.
Друге використання може майже не відрізнитися від першого[чай, як і люди, має різні сорти].Та все ти хоча б ознайомлений зі смаком, тонкощами заварювання.
Далі, третього разу, смак буде все ж нікудишній. Багато соків ми вижали з пакетика чаю. Та давитися доводиться, не доводячи нікому нічого.
Скільки б раз ти далі не заварював, чай нікуди не годитиметься. Можна, звісно, кинути шматочок лимону для більшого вираження вже і так набридлого смаку чаю. Але лимон на те й лимон, щоб бути кислим.

До чого я веду? Хочу сказати, що бувають Люди-ВічніЧайніПакетики. Скільки ти б їх не заварював, скільки б не заливав їх окропом зі ржавого чайника, вони мають однаковий незмінний смак. Непоганий дуже смак, я вам скажу. Я б таких людей не заварював, я б їх смоктав сухими, хоч менше візьму, але більше встигну. Так трапляється, дуже-то рідко, та все ж, буває, що для когось ти готовий бути чашкою, оскільки чай добрий же. Буває й, що ти хочеш бути чиєюсь чашкою навіть якщо чай дєрьмо, м'яко кажучи.

Так ось, головне полюбити свій чай, а то так і залишишся спраглим і пустим.

Це мій перший пост.

Як хотілося б, щоб повторилися хвилини мовчання. Та толку від того мовчання? Мені сьогодні сказали, що толку немає ні від чого абсолютно. Правильно сказали. Ця пустота розриває і змушує мовчати. По звичці я б зримував зараз стовпчиків з десять, склав ті дурні слова докупи і ліг спати. Сон! Найкращий порятунок від усього. А знаєте, чому так? Бо лиш уві сні ми залишаємося самі з собою, з усім. лиш уві сні ходимо стежками своєї підсвідомості. Лиш там нам не доводиться брехати. Навіть самому собі. Так, і собі можна брехати. Ви що, ніколи собі не брехали? Не казали:"зроблю те", "зроблю се", і все відкладалося на завтра. на найкращий день. Він ніколи не наступатиме. Завтра для нас буде "завтра" день, що сьогодні для нас "післязавтра". Парадокс. Навіть не парадокс, а маячня. Взагалі, все маячня. І шукати тому пояснення - дурний вибір.

"Давайте делать просто тишину"