Спілкуватися з людьми це як заварювати чайний пакетик n-ну кількість раз.
Відразу, при першому використанні, тебе переповнює буря терпких емоцій, смак на максимумі.
Друге використання може майже не відрізнитися від першого[чай, як і люди, має різні сорти].Та все ти хоча б ознайомлений зі смаком, тонкощами заварювання.
Далі, третього разу, смак буде все ж нікудишній. Багато соків ми вижали з пакетика чаю. Та давитися доводиться, не доводячи нікому нічого.
Скільки б раз ти далі не заварював, чай нікуди не годитиметься. Можна, звісно, кинути шматочок лимону для більшого вираження вже і так набридлого смаку чаю. Але лимон на те й лимон, щоб бути кислим.
До чого я веду? Хочу сказати, що бувають Люди-ВічніЧайніПакетики. Скільки ти б їх не заварював, скільки б не заливав їх окропом зі ржавого чайника, вони мають однаковий незмінний смак. Непоганий дуже смак, я вам скажу. Я б таких людей не заварював, я б їх смоктав сухими, хоч менше візьму, але більше встигну. Так трапляється, дуже-то рідко, та все ж, буває, що для когось ти готовий бути чашкою, оскільки чай добрий же. Буває й, що ти хочеш бути чиєюсь чашкою навіть якщо чай дєрьмо, м'яко кажучи.
Так ось, головне полюбити свій чай, а то так і залишишся спраглим і пустим. 