Це мій перший пост.
Як хотілося б, щоб повторилися хвилини мовчання. Та толку від того мовчання? Мені сьогодні сказали, що толку немає ні від чого абсолютно. Правильно сказали. Ця пустота розриває і змушує мовчати. По звичці я б зримував зараз стовпчиків з десять, склав ті дурні слова докупи і ліг спати. Сон! Найкращий порятунок від усього. А знаєте, чому так? Бо лиш уві сні ми залишаємося самі з собою, з усім. лиш уві сні ходимо стежками своєї підсвідомості. Лиш там нам не доводиться брехати. Навіть самому собі. Так, і собі можна брехати. Ви що, ніколи собі не брехали? Не казали:"зроблю те", "зроблю се", і все відкладалося на завтра. на найкращий день. Він ніколи не наступатиме. Завтра для нас буде "завтра" день, що сьогодні для нас "післязавтра". Парадокс. Навіть не парадокс, а маячня. Взагалі, все маячня. І шукати тому пояснення - дурний вибір.
"Давайте делать просто тишину"
