МОЯ НЕВГАМОВНА РЕАЛЬНІСТЬ

глянь навкруги розумним оком,

не так, як досі ти дивився,

світ-море:тож будуй свій човен,

із добрих діл, щоб не розбився.

багато чого змінилося за останній час.та й напевно ще все зміниться надто скоро.

і вот незнаю шо робити.вроді шанси є але тупік.не хочеться нічого після такого.втомилась, запуталась..хотіла як краще але зрозуміла шо чекаю корабля в аеропорті.якось так незрозуміло.а так хотіла.все є.гловне попросити і все.і щастя.і мурашки по шкірі.і так добре.ааа як я цього хочу.але одне заважає.думка.думка яка важлива для мене.зупинила вона мене. незнаю шо робити.шанси були і пропали.шкода.я хотілаа:*

якось так все добре.багато появилось людей яким я справді можу довіритись.водночас похер стало на тих, які колись портили моє життя.дуже подобається лягати спати і знати що завтра шось має класне статися.можливо це дитячі мрії, але я ще не така доросла.є люди які примушують мене посміхатись.саме тому я щаслива.вже не боляче.просто чудово розуміти шо ти потрібен комусь.дякую вам всім.що зробили моє життя прекрасним)

нарешті.я так довго чекала цього моменту.і це сталося.ти знаєш, а мені достатньо кисню щоб дихати.я шалено сумувала.музика ще більше розривала мої рани але я мовчала.так як ніколи.я хотіла сказати дякую за те, що саме через тебе я навчилася жити, багато чого зрозуміла, але не хочу повертати минуле назад.на цих помилках я повчилася і мені хватає.я почала бачити світло в темноті, воду у пустелі.цілу чашку яка нещодавно була розбита.я люблю дивитися на речі з новою ціллю.ти мені даєш шанс зрозуміти себе, в деякій мірі вдосконалити і радіти.від щирої душі.не так як інші.мені не вистачає часу на пусті обіцянки, ДРІБНИЦІ.бо я почала розуміти, що є важливіші думки, які перекреслюють все це.ЩИРО ВДЯЧНА!

Помаранчеве, глибоке небо,

Про тебе казку сив розказало,

І чомусь так мило і дотепно,

Повітря все волосся роздувало!