всем кармы

Время лечит? А может хватит уже этот бред говорить? Ты никогда не сможешь забыть человека, которого действительно любил, который говорил тебе такие искренние слова. Мы забываем только тех, кому мы никогда не принадлежали. К кому была обычная привязанность, какое - то общение и никакая не дружба. Да и вообще, сейчас мы всех называем "друзьями". Друзей много не бывает, только избранные, выбранные жизнью, а не нами, друзья. Они остаются с тобой навсегда. А все остальные это знакомые, товарищи, но никак не друзья. Многие из нашей жизни уходят навсегда, быть может, мы даже и не встретимся уже с кем то. Учитесь ценить каждый момент с дорогим для вас человеком. Ведь в любой момент его может не стать. И никакое "время" вам не поможет его забыть. Забыть те чувства, те черты лица, заложившиеся в вашем сердце. Повадки, которые со временем перешли к вам. Не забыть, понимаете? Да, будете меньше думать о них, но все дорогие люди, никогда просто так не "выйдут" из нас, из наших сердец. Любите, каждой клеткой. Говорите о своих чувствах. Ведь когда - то может стать поздно.

в жизни нас окружает множество разнообразных звуков: шум деревьев, шелест осенней опавшей листвы, жужжание пчел, раскаты грома, «шепот, робкое дыханье, трели соловья», городской шум, голоса людей и животных. и, конечно, музыка! она доносится из телевизоров, магнитофонов и радио, из классов музыкальных школ, из концертных залов, консерватории, из проезжающих автомобилей и окон жилых домов. музыка имеет непостежимую власть над человеком. она принуждает радоваться и плакать, может помочь пережить горе, снять душевный стресс, вылечить сердечные раны. она способна объединять разных за характерами, привычками, взглядами на жизнь, национальностью, страстями, моральными принципами людей, и в этом ее наибольшая сила!

если сравнить любовь с картинкой собранной из пазлов, то можно ощутить, как и от чего бьются в такт сердца двух людей. я уверенна, что каждый когда-нибудь собирал пазлы! и как вы это делали? желтенькое к желтенькому, красное к красному и так дальше. для того, чтобы увидеть эту самую картинку целиком, нужно объединить много маленьких, незначительных кусочков воедино! и только тогда мы сможем насладиться проделанной работой. точно так же и любовь… всё идеально, только тогда, когда каждая мелочь на своем месте.

я думаю ряд этих женщин не маленький..

когда я была маленькой, я обожала сидеть ночью у окна или на подоконнике. все домашние спят, а я сижу и любуюсь звездами, мечтаю о своем будущем. я не однократно видела как падают звезды и у меня даже была любимая звездочка, которая иногда, как мне казалось, подмигивала мне :) только этой звездочке я могла выговориться полностью если мне было плохо или поделиться с ней своей радостью. мне казалось, что она мне помогает всегда, даже днем, когда я ее не вижу. глупо так думать, но я была ребенком и верила во многие вещи. может быть поэтому я была и осталась романтиком, и до сих пор люблю смотреть на звезды и луну. мечтать о чем-то, пусть даже что не сбудится.

А ти кохав? До стискувань долонь?
До крові на губах? До терміну "вогонь"?
До задухи, до безсвідомості, до стону,
Коли тобі кричали "Охолонь"?

А ти кохав? Так просто. Без причин?
Їй було байдуже, чи є авто і чин?
Ти кляв/молив про її гарні очі?
І через неї серце йшло на карантин?

А ти не спав? І рахував години?
До зустрічі із нею і полином
У роті було, якщо плакала вона?
Ти їй хоч раз кричав "Не йди" у спину?

А ти молив? Щоб небеса благословили?
Натомість чи отримував ти крила?
А ти літав? Не в сні, а наяву -
Бо посміхнулась, глянула, простила?

А ти…зберіг? Те трепетне, крикхе?
Переконався, що вона - це саме ТЕ,
Що має бути поруч, біля серця -
Найбільш правдиве і найбільш живе?

Бо я кохала й зараз маю
Цей мікс із щирості і див.
Бо головне, що я КО-ХА-Ю,
Коли ти, певне, просто так…ЛЮБИВ.

За її справжність?
За розповстаність волоссям вітром, що тільки вирвався на волю?
За пилючне листя, яке налипає на підошви фірмових туфель?
За те, що звалювати свою недо-депресію на осінь стало банально?
За що ще?
За те, що балкон уночі доводиться зачиняти, за недолугість теплого одягу і недосконалість водостійкості взуття.
За запах паленого листя, яке доноситься з подвір'їв наче із крематорію, де спалюють прояви ворожої осені.
За проміжний мрячний період-завис у часі між інстаграмними літніми світлинами та мандариновим святом ялинкових прикрас.
За те, що вранці в очікування трамваю час тягнеться, неначе засахаріле варення у слоїку. А ввечері, звісно похапцем тікає, наче коханка, якій ти остогид.
За холодну каву у вуличних автоматах та дратівливий колір мокрих зіщулених будинків, котрі тиснуться під власною стріхою, наче горобці в очікуванні розбещеного м'ясом кота.
Також за монотонність барабанів дощу по полірованій поверхні скла, і за те, що в цю пору тягне на зарубіжні мелодрами та симфонічну музику.. А ще за вимушені сльози - звісно, від цієї осені - ми ж не плачемо просто так…
Ви ненавидите холодні ранки, які окутують місто шаликом прохолоди, прояснюють розум і від цього менше хочеться спати.
Ненавидите час, коли природі врешті-решт хочеться виплакатись, вмиваючи вас сльозами виснаження після бурхливого присмаженого емоціями літа.
Вам не подобається носити з собою парасольку і жити під розмірений темп шурхотіння старих газет по спустошілих вечірніх вулицях…
Ви ховаєтесь від осені - за глянцевою обкладинкою "теплого, живого" журналу, у перукарнях, намагаючись створити собі настрій вічного свята; у цукернях, підсоложуючи осінню "пілюлю" чашкою гарячого шоколаду; за екранами телевізорів живучи присмаченими еротикою пристрастями; за кермом автівки, яка жене кудись подалі від дощу; в самих собі, щільно замруживши очі на просякнутий осінню світ.
Вийдіть. Вдихніть незрозумілу суміш осіннього повітря…і полюбіть осінь за те, за що люблю її я.
За її справжність.
За розповстаність волоссям вітром, що тільки вирвався на волю.
За пилючне листя, яке налипає на підошви фірмових туфель.
За те, що звалювати свою недо-депресію на осінь стало банально.
Ви ненавидите осінь, тому що і вона - справжня. Без прикрас і особливих свят, без літніх дискотек і зимових розпродаж, без весняного цвіту і коротких спідниць. Вона не потребує виправдання чи захисту. Вона залишає лиш істину - скидає з дерев листя, а з нас - мішуру. Залишає нас безоружними, не озброєними емоціями і гострими словами. Без масок. По осінньому щасливими. А нам залишилось тільки зрозуміти це.

скучала по тебе. не секрет.
но не думаю, что ты тоже.
заверни мне с собой. в пакет.
улыбку. глаза/губы. и кожу.