За її справжність?
За розповстаність волоссям вітром, що тільки вирвався на волю?
За пилючне листя, яке налипає на підошви фірмових туфель?
За те, що звалювати свою недо-депресію на осінь стало банально?
За що ще?
За те, що балкон уночі доводиться зачиняти, за недолугість теплого одягу і недосконалість водостійкості взуття.
За запах паленого листя, яке доноситься з подвір'їв наче із крематорію, де спалюють прояви ворожої осені.
За проміжний мрячний період-завис у часі між інстаграмними літніми світлинами та мандариновим святом ялинкових прикрас.
За те, що вранці в очікування трамваю час тягнеться, неначе засахаріле варення у слоїку. А ввечері, звісно похапцем тікає, наче коханка, якій ти остогид.
За холодну каву у вуличних автоматах та дратівливий колір мокрих зіщулених будинків, котрі тиснуться під власною стріхою, наче горобці в очікуванні розбещеного м'ясом кота.
Також за монотонність барабанів дощу по полірованій поверхні скла, і за те, що в цю пору тягне на зарубіжні мелодрами та симфонічну музику.. А ще за вимушені сльози - звісно, від цієї осені - ми ж не плачемо просто так…
Ви ненавидите холодні ранки, які окутують місто шаликом прохолоди, прояснюють розум і від цього менше хочеться спати.
Ненавидите час, коли природі врешті-решт хочеться виплакатись, вмиваючи вас сльозами виснаження після бурхливого присмаженого емоціями літа.
Вам не подобається носити з собою парасольку і жити під розмірений темп шурхотіння старих газет по спустошілих вечірніх вулицях…
Ви ховаєтесь від осені - за глянцевою обкладинкою "теплого, живого" журналу, у перукарнях, намагаючись створити собі настрій вічного свята; у цукернях, підсоложуючи осінню "пілюлю" чашкою гарячого шоколаду; за екранами телевізорів живучи присмаченими еротикою пристрастями; за кермом автівки, яка жене кудись подалі від дощу; в самих собі, щільно замруживши очі на просякнутий осінню світ.
Вийдіть. Вдихніть незрозумілу суміш осіннього повітря…і полюбіть осінь за те, за що люблю її я.
За її справжність.
За розповстаність волоссям вітром, що тільки вирвався на волю.
За пилючне листя, яке налипає на підошви фірмових туфель.
За те, що звалювати свою недо-депресію на осінь стало банально.
Ви ненавидите осінь, тому що і вона - справжня. Без прикрас і особливих свят, без літніх дискотек і зимових розпродаж, без весняного цвіту і коротких спідниць. Вона не потребує виправдання чи захисту. Вона залишає лиш істину - скидає з дерев листя, а з нас - мішуру. Залишає нас безоружними, не озброєними емоціями і гострими словами. Без масок. По осінньому щасливими. А нам залишилось тільки зрозуміти це.
