Наша стомлена пам’ять нікому нічого не винна

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, бо шив він красиво і завжди на совість. Правда, вона вважала, що сукні його занадто дороги. А тому, прийшовши в майстерню, насамперед вирішила домовитися про ціну.

- Ви дуже багато берете за свої сукні, - заявила вона.

- Хіба? Я зовсім так не вважаю, - заперечив кравець.

- Ще й як дорого! Самі посудіть - на пошиття сукні для мене буде потрібно не більше двох метрів тканини. Так?

- Так, - погодився той.

- Ну от, якщо до вартості матеріалу додати вартість ниток, голок і навіть ножиць, якими ця сукня буде розкриємо, все одно вийде як мінімум вдвічі дешевше. Так що і платити я вам повинна, відповідно, вдвічі менше.

Кравець помовчав якусь хвилину, а потім відповів:

- Ну що ж, юна леді, ви мене майже переконали. Настільки, що я навіть згоден взяти з вас половину початкової вартості. Якщо ви наполягаєте, звичайно.

- Звичайно, наполягаю! - Зраділа дівчина.

- Домовились. Зараз я зніму необхідні мірки, і через тиждень посильний доставить вам замовлення прямо додому.

Весь тиждень дівчина хвалилася подругам, як дешево вона отримає сукні від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли переконатися особисто, що їх не обманюють. У призначений час всі зібралися у неї вдома. Прийшов і посильний з коробкою. Дівчина урочисто зняла кришку і витягла звідти… два метри тканини, пару котушок ниток, голки та ножиці.

У гніві вона кинулася до кравця.

- Як ви посміли мене обдурити?! - Скрикнула вона, ледь переступивши поріг.

- Ніякого обману не було, - похитав головою кравець. - Я склав в коробку все те, що було перераховано вами. Якщо ж там все-таки чогось не вистачає, то, можливо, це тому, що ви забули це сплатити.

Інакше кажучи, жодна людина не здатна жити весь день, а вже тим більше тиждень або роки в атмосфері ніжної пристрасті. Все стомлює, навіть те, що тебе люблять. Цю істину корисно нагадувати, бо багато молодих людей, так само як і люди похилого віку, про неї, мабуть, і не підозрюють. Жінка впивається першими захопленнями любові, її переповнює радість, коли їй з ранку до вечора твердять,
як вона гарна, як дотепна, яке блаженство володіти нею, яка чудесні її мова; вона вторить цим словословія і запевняє свого партнера, що він - найкращий і найрозумніший чоловік на світі, незрівнянний коханець, чудовий співрозмовник. І тому, й іншому це куди як приємно. Але що далі?

Я знав молоденьку дівчину, яка із задоволенням співала перед гостями, вона була дуже гарна собою, і тому все звеличували її до небес. Тільки один юнак зберігав мовчання.
- Ну а ви? - Не витримала вона нарешті. - Вам не подобається, як я співаю?
- О, навпаки! - Відповів він. - Був би у вас ще й голос, це було б просто чудово.
От за нього-то вона і вийшла заміж. Прощайте.

— Ти що пити будеш: шампанське, пиво, горілку?
- Так, мабуть в такому порядку я і буду пити.

а ти казала мені не порівнювати улюблені пісні з моментами в житті
я й не слухала. бо неможливо було не думати про все те, з чим пов"язані ці пісні
і от зараз, в першій годині, коли не розумієш чи хочеться спати, чи ні, думаєш про те, що тобі говорили тоді
і цікаво, що було б якби ми не слухати інших взагалі, або якби слухали їх постійно. я не можу вибрати щось одне з цього. я декілька раз перегляну чужу думку, раз свою і вже тоді вирішую що краще
а може на що більше сміливості вистарчить?
треба спробувати зробити те, що радять близькі, але чого б я ніколи не зробила
поганого ж не радять
хоча, краще було б, якби я нарешті привчила себе робити те, що я хочу, але чого б ніколи не зробила
і щоб це було не після п"ятого келиха вина, бо тоді я таки роблю те, що і хочу робити
а от до чого я веду
та треба було тебе слухати, бо якось і улюблені пісні вже не такі якісь
слухаю, приємно, але пусті вони вже. не мої
бо все через те, що не потрібно моїм улюбленим пісням присвоювати моменти, які проходять
не вартує воно того