SPASMALGON

Легкомыслие! — Милый грех,
Милый спутник и враг мой милый!
Ты в глаза мои вбрызнул смех,
И мазурку мне вбрызнул в жилы.

Научив не хранить кольца, —
С кем бы жизнь меня ни венчала!
Начинать наугад с конца,
И кончать ещё до начала.

Быть, как стебель, и быть, как сталь,
В жизни, где мы так мало можем…
— Шоколадом лечить печаль
И смеяться в лицо прохожим!

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку —
зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
той шепіт мою тишу синьо крає!
І забуваю я, що вмію дихати
і що ходити вмію, забуваю.

А чорний птах повік твоїх здіймається
і впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
півподиху у горлі застрягає.

Зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко…
Але до губ твоїх лишається півподиху,
до губ твоїх лишається півкроку.

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…

— Я повертатимусь завтра в Берлін.
- … (мовчанка)
- Ти зі мною?

На вечерю в нас був героїн
і об ребра душі розбилась порожня склянка.

Не дихай, коли обіймаєш груди.
Мені неприємно чути твій голос…
Це не слова, це есенція з бруду
утворює в серці коло.

Утворює в серці дірку.
- Замовиш сусідній столик?
Запхнеш у вухо палець і виймеш звідти сірку.
Як доказ того, що ти мене все таки слухав.

— Не вистачає духу? Тепер ми з слона робимо муху.
Віск обпікає руку… Задмухай свічку.

— Хочеш-їдь. Залишатись знову не варто.
Навряд це все схоже на жарти.
Набуті інстинкти або ж просто банальна звичка…

Нас з тобою тримає не відстань,
нас з тобою тримають кордони.
Холодні стіни з бетону, пустопорожні валізи.
Мій маршрут від сьогодні не дійсний,
мені до тебе не відкривають візи.

Когда к глазам подступит горючая слеза,
Когда над головою темнеют небеса,
Вы истину храните чистую, как снег,
Что Человеку просто нужен Человек.

Чтоб подойти поближе и руки протянуть.
И так в объятиях теплых забыться, затонуть.
Не нужно объясняться. Понятно всё без слов.
Исчезнут все невзгоды. Исчезнут без следов.

И слезы, что копились уже так много дней,
По капелькам прольются. И ты уже сильней.
Неважно, кто тот самый, что дал тебе ночлег.
Ведь просто человеку нужен человек.

Переживи всех. Переживи вновь Словно они - снег, Пляшущий снег снов. Переживи углы. Переживи углом. Перевяжи узлы Между добром и злом. Не переживи миг. И переживи век. И переживи крик. И переживи смех. И переживи cтих. И переживи всех.

Ти вчиш людей літати, а вони летять від тебе.

Ти пускаєш людей в своє море, а вони вбивають твоїх риб.

Ти вчиш людей літати, а вони летять від тебе.

що ми можем у світі
нікчемні ми люди
кохаєм, цілуєм,
а потім забудем

забудем і крапка
і буде лиш згадка
маленька, нікчемна
пронизлива згадка

про те, що було
напишуть віки
і лиш в серці твоєму
прозвучать ці рядки

рядки про кохання
яке вже було
яке є не вічне
вже стихло воно…

Я устал себя мучить бесцельно. И с улыбкою странной лица Полюбил я носить в легком теле Тихий свет и покой мертвеца. (Сергей Есенин)

Только будь, пожалуйста, сильнее всех обид,
И будь крепче всех на свете обещаний,
Научись прощать, когда болит,
Свято верить научись через отчаяние.
Только будь, пожалуйста, сильнее горьких слез,
Будь, пожалуйста, сильнее всякой боли,
Если жизнь вдруг полетела под откос,
Ты, поверь, придет тот день, и все отстроим.
Только будь, пожалуйста, сильнее всяких мук,
Ненависть не лечит боль утраты,
И сильнее будь ты всех разлук,
Всех, кто предал и любил когда-то.
Только будь, пожалуйста, сильнее всякой лжи,
Только будь, пожалуйста, сильнее всякой боли,
В жизни всякие, поверь, есть рубежи,
Только будь…такой как есть - сама собою.

Я тобой заболела хронически
от усталости и нелепости.
От каких-то фантазий мифических
захотелось до боли честности.

Я давно не хотела наивности,
раздражали любви банальности
и стихов ни о чем белокрылости.
Мне хотелось прожить в реальности.

А с тобой подменили все, видимо.
Я устала от снов бессонницы…
Что же, сердце ты глупое, видело?
Лишь молитвы во имя Троицы.

Но вздыхают закаты лирически
в вихре гордой моей истории.
Я тобой заболела хронически
и к чертям полетели теории.