Это просто Вьюи блог

І ще і ще мене бісить система освіти у наших вузах. От мені задали написати з філософії 4 есе, скажіть будь ласка, як я маю розмірковувати на такі глобальні теми, якщо, по-перше, я в них нічого не розумію, а по-друге, я не можу писати про те, що мені не подобається, а писати треба, бо треба бали, а як не заробиш бали, не матимеш стипендії. Замкнуте коло. Вбийте мене хтось

Читаю зараз "ковтнути повітря" джорджа оруелла. Спочатку здалося якимось брєдом, але потихеньку втягуюсь, стає цікаво, головний герой розповідає про своє дитинство, про те, що він любив, як заробляв перші гроші, як рибалив, і стає так спокійно, зразу починаєш згадувати своє дитинство. Але я ж звісно нічого не пам'ятаю. І це пічально

звати мене Аня. досі не розумію, чому я почала вести блог, може мені захотілось щось розказати нікому, а може вилити свої почуття і виразити себе якось, я точно не розумію, але потребу в блозі я відчула гостро. позавчора мені виповнилося 19, і я відчуваю себе одночасно і дорослою, і дитиною. в мене є і проблеми, і радості, я звичайна людина, але головна проблема в тому, що я не розумію себе. і це мене гризе, душить. я не розумію хто я, що я, для чого я, куди я іду і навіщо, мене бісить цей стан і я хочу кудись вирватись, але куди, я теж не знаю. я вчуся на спеціальності, яку навіть нерозумію, я живу з батьками, з якими я не вмію розмовляти, я живу в країні, яку ненавиджу, та я і себе не дуже то поважаю, оце і вся моя натура. нічого доброго в мені нема, хоч нікому не шкоджу, і стараюсь бути "милою", завжди себе з кимось порівнюю, і женусь неясно за чим, купляю багато одягу, думаю, шо маю шось творче, але можливо і не маю, вчуся добре заради 700 гривень на місяць, люблю співати, коли ніхто не чує, люблю себе жаліти і ненавиджу себе за це. коротше, я вся просто прекрасна, об"єкт для заздрощів. надіюсь це ніхто не буде читати, ніхто не буде знати хто я така, і цей блог помре, коли з"явиться мета.