Это просто Вьюи блог

Як я вже казала раніше повертаюся я до блога лише тоді коли всередині переповнюють почуття від яких не можу втекти та заховатися, отже потрібно це все виговорити назовні, але на жаль немає кому крім цього місця.Я цьому навіть рада, адже жодна людина прочитаючи ці слова не буде мене засуджувати, чи лізти з порадами та шкодуваннями, чесно кажучи такий варіант виплескування емоцій назовні мене більше як задовільняє.

Зараз дуже важко зосередитися на чомусь важливому та єдиному щоб про це розповісти.Важко бо стільки всього стається що життя нагадує водовород, який захоплює з головою та не дає продихнути. Найбільше що мене зараз розбиває та хвилює це забута дружба, забута не мною і встрачена не мною, а ним.Так жаль того часу що ми провели разом, часу нашої дружби.Так важко у натовпі людей знати індивідуальність, ту особистість яка б допвонювала тебе, стала твоєю частиною, мала те чого ти немаєш, залишила слід в тебе всередині, не як коханий хлопець, а як любий друг.Завжди сумно коли люди йдуть від тебе, але найгірше коли вони залишаються, але залишаються вже ніким, вони не ж для тебе ні коханими, ні рідними, ні близькими, вони прсото стають нікчемною пародією на хороші спогади.Я скучила за ним, за тим з ким я вперше познайомилась, тим хто підсів до мене на лавочку зі зламаними наушниками, тим хто усміхався до мене так щиро, тим хто був таким добрим.Він соромився знайомлячись зі мною, а мені це сподобалось, це доводило те що ця людина ще має щось добре всередині, що вона не зіпсована, а хороша, з великої букви Х. Я вдячна всьому світу що в мене була така дружба про яку більшість людей на цій планеті може лише мріяти.Я вдячна йому, за те що став більше ніж другом, не коханим, не хлопцем а просто більше ніж другом, це неможливо описати словами.Я його любила, любила як частинку себе, яка змушувала мене відчувати що я стаю кращою, що я є кращою ніж закладено в мене в голові.так часто хочеться подзвонити, почути як там все в нього як його дівчина, батьки, нові друзі, але не можу запитати, бо коли він бере трубку, все всередині передрогується від того що це та людина з яку я вперше побачила та впустила всередину, це інша зіпсована людина, зіпсова тим що вона просто подорослішала…

Поверніть мені найкращого друга, я люблю його!трохи раніше я дещо написала для нього і мені дже важливо щоб це збереглося: Bro snaew wo 9 xo4y tobi skasatu?9 prosto xo4y tobi pod9kyvatu!za vse, za te wo tu v mene e, v mene we takogo xorowogo druga ne bylo i ne byde, meni 9kos' vserivno na te wo doxera ludey bydyt' ce 4utatu i dymatu wo 9 puwy fignjy, 9 ce puwy ne dl9 nux a dl9 tebe!

Kazyt' wo dryzbu miz xlopcem i div4unojy ne byvae, a 9 perekonalas' wo vona isnye i ce nawa dryzba, mu tak bagato maem wo zgadatu, nad 4um posmi9tus9, nad 4um poplakatu :D 9 ne mozy sobi y9vutu wo byde 9kwo tu ne bydew zabigatu na 4ai a zamist' togo robutu sobi dvi 4awku kapy4ino, suditu, govorutu, 9 tobi pozalijyc9, tu meni, a potim bydem razom duko Boze nam do 30 rokiv dozutu(eslu tu panimaew a 4om 9? :DD)
9 navit6 zaradu tebe translitom puwy!(a ce vze podvug :D)
Karo4e browe4ka 9 tebe ljybly, tu 4ydovui dryg!Wob tam ne bylo ne zabyvai wo v tebe zavzdu e tviy bro!

Я знаю, что когда-нибудь это всё станет просто историями, наши фотографии станут старыми фотографиями, а все мы станем чьими-нибудь мамами и папами. Но сейчас это ещё не истории. Это происходит. И я здесь. И я смотрю на неё, потому что она прекрасна. И я чувствую это. В какой-то момент ты понимаешь, что ты - это не грустная история. Ты жив. И ты стоишь и смотришь на огни и на всё вокруг, что заставляет тебя удивляться. И ты слушаешь эту песню и едешь по дороге с людьми, которых любишь больше всего на свете. И в этот момент, клянусь, мы - часть вечности.

Лише другий робочий день підійшов до кінця, а я вже почуваюся цілком знесиленою.Сьогодні нічого цікавого ніби і не сталося.Хоча ні було декілька цікавих моментів. Я нарешті по трохи повертаю дружні стосунки, які я сама зруйнувала з данкою, розумію, що так як раніше не буде, не може бути, але те що зв'явилася колишня довіра, мене тішить. Вона хороша, в ній є щось особливе, те що тягне до дружби з нею. Цікаво, що саме вона зараз про мене думає, чи бачить в мені ту саму найкращу подругу? Хоча зараз наша дружба чи прсото приятельство, на мою думку, влаштовує нас обох.

Я не вмію розрізняти чи люди брешуть чи ні, ніколи не вміла і напевне не навчуся.Наприклад сьогоднішнього дня я почула багато цікавого від Юлі, яка ніби і розказувала по справньому ніби сама вірила у свох слова, вона відчувала кожне слово, що проговорювала. Але щось у ній насторожує, щось є таке що змушує не довіряти до кінця, інколи здається, що її потрібно боятися але подивившись на її миле личко, зразу розгублюєшся, невже така мила дівчинка може заподіяти щось погане? Напевне таки так, як кажуть в тихому болоті, чорти водяться(до речі я щойно процитувала фразу, якою Юля сама себе ж охарактеризувала) В таборі в неї сталося багато цікавих моментів, але я досі не розумію навіщо розповідати не близькій тобі людині, знаючи, що вона може розповісти їх іншим, наприклад як я. Я звичайно нічого розповідати іншим не збираюся, не в моїх правилах розповсюджувати плітки, просто чесно кажучи, я їй знайома, хоча можна сазати, що ніхто, як вона і для мене, але чомусь ми постійно спілкуємся.Може інколи краще виговорювати постороннім людям? Це завжди було легше, тебе не жаліють, а просто вислухувують і у деяких випадках це допомагає скинути якусь частину тягару, що осів на твоїх плечах.

Сьогодні день почався не накращим чином, в третій ночі до мене подзвонили п'яні друзі Юри І. якщо чесно то це було смішно слухати те що вони говорили, але той факт що вони мене розбудили, все зіпсував, бо після дзвінка я ше довгий час крутилася на ліжку, намагаючись заснути, але нічого не виходило.

11.00 я почула голос мами і вирішила що потрібно вже вставати, але перша думка я мене сьогодні осяйнула була: "Сьогодні неділя, кінець канікул, я нічого не вивчила, легше піти повіситсь ніж починати цей день".Я думаю це були не надто оптимістичні слова, які тримали мені в ліжку ще дуже довгий час. Я боялася визирнути з під ковдри і зустритися поглядамми з сьогоднішнім днем. Але я страшно хотіли попити води, тому ноги самі понесли мене на кухню, де мама в черговий раз готувала те від чого я набираю кг :) Я залізла на крісло і довго та нудно сиділа в соціальній мережі Вконтакті, яка повільно, але впевнено пожирає мій мозок. Єдина надія на покращення сьогоднішнього дня це прогулянка з друзями, чи навіть прсто прогулянка, яка б допогла провітрити мою голову, щоб я змогла продуктивно вчитися, або хоч щось робити, бо зараз у мене стан маринованого огірка, не хочу нічого робити, але від того що нічого не роблю мені ще гірше. Інколи мої думки мене вражають, але я дівчина і мені така поведінка, як би не встидно та дивно було, цілком властива.

Вчора був чудовий день, не скажу що ідеальний, але він був класним, мені здалося, що я сподобалась Роману, хоча скоріше всього алкоголь, хоч і в маленькій кількості говорив і робив все за нього, це звичайно було не найромантичніше валятися в снігу в моряний вечір, але заради обіймів, як слідували за тим дурінням, це було того варте. Роман мені сподобався, якшо чесно сподобався ще тоді в RoyalBurger, я чомусь сильно ним захопилася.

Взагаліто перша моя ідея була розповідати про те як ми з Дахою збиралися відкривати своє агенство по відкачуванні людей після п'янок, в яких ми на щастя участі не беремо, бо розуму вистачає не пити і не курити, але думки про Романа все зіпсували, ну нічого я думаю моя пам'ять мене не зрадить і я зможу ще нормально пригадати про Даху та агенство і записати всі ті враження, ну а зараз продовження про цього хлопця, який мене чимось зачепив. Мені було приємно коли ми як дурні валялися в тому снігу в Любка на задньому дворі, як останній раз коли ми там лежали мені хотілося його поцілувати, але перешкодило те що знаю я його тільки 2 дня і якось не практикую такого, тим більше фіг знати як би він відреагував на такий вчинок. Я ж зовсім його не знаю, ну то чого мене так тягне до нього? Хочеться поговорити з ним, нормально погуляти, дізнатися щось про нього.

Це все до біса дивні відчуття, це не вперше таке відчуття всередині, але в ньому є щось особливе а що дізнаюся з часом :)

І знов той самий поворот подій, вже в котре продовжується те саме: я починаю висловлювати свої думки на папері, або ж у блозі, але через деякий час я просто забуваю про нього, занурююсь у повсякденне життя в якому мені чогось не вистачає.Згідна, я часто себе накручую, я знаходжу проблеми там де би їх не повинно бути, вони оточують мене і не дають проходу. Зараз я просто дарма гаю свій час, коли б могла піти і удосконалювати себе, удосконалювати своє життя, мріяти, любити, зайнятися собою, але ж ні я пишу, я пишу те що не можу промовити в голос, чітко виголосити слова. Чесно, зараз найбільший страх це те що мій блог побачить хоть хтось, бо завжди думка незнайомих мені людей хвилювала мене не менше ніж думка рідних, це так жалюгідно і низько ропилюватися на людей як робила і можливо як зараз це роблю я, просто не помічаю цього. В моєму житті стається досить таки багато чого цікавого, а я цього не помічаю, не можу розрізнити погане від доброго, не бачу сенсу там де він є і шукає його там де він вже давним давно пропав. Чого ж так? Чому ж кажуть що кожен єдиний і не повторний? У світі є тисячі, мільйони людей, які думають точно так як я, вони думають що вони особливі, вони радіють своїм геніальним думкам, вони думають що вони перші такі, перші кому забрела у голову така думка чи ідея і вони пишаються собою і це правильно це змушує нас відчувати свою особливість, індивідуальність і першість.У моїй голові стільки запитань, що інколи таке враження ніби вона найближчим часом вибухне, це як двигун який все пришвидчує свою роботу і чим швидче працює, чим більше навантаження тим більше не зрозумілого шуму він видає, заглушує все навколо і з часом видихається.ЦІ запитання напевне і є тим бар'єром який ні перейти, ні перескочити мені не вдається вже дуже довгий період часу.Але це все дрібниці, адже я ЖИВУ, я не існую, не проживаю, не перечікую, а ЖИВУ.Ці запитання роблять мене живою…

Я буду счастлив, если обо мне потом скажут: он был добрый человек. Это не

значит, что я всегда добрый. Но доброта — на первом месте.

Не ждите, когда закончите институт, когда родятся дети. Хватит ждать, когда начнете работать, когда уйдете на пенсию, когда женитесь, разведетесь. Не ждите вечера пятницы, утра воскресенья, покупки новой машины, новой квартиры. Не ждите весны, лета, осени, зимы. Минуты счастья - драгоценны, это не конечный пункт путешествия, а само путешествие. Работайте - не только ради денег, любите - не в ожидании расставаний. Танцуйте - не обращая внимания на взгляды. Самая ужасная ошибка, которую вы можете совершить - это всю жизнь гнаться за целями, не замечая как мимо вас пробегает ваша жизнь.