caeakbscdiscdjnsnd

Щастячка тобі з новими друзяшками, успішного майбутнього, і вдалого сімейства. І цю людину я називала кращим другом, ну як, людии, як???)) Лади, в мене надто ахуєнний настрій аби якось унивати, уви, точно не сьогодні. Все заєбок, рібята. Ваша Саша, цьомкі бомкі. Блін, я так подумала, мене ж немає навіть за що ненавидіти, я ж така хороша^^

Взагалі-то хочу внести таку собі паправачьку, не робіть хуйні мені і не буде потім хуйово вам, ня :)

Добре, просто добре, що ти їдеш. І я колись поїду. Всі колись зберуть валізи і кудись поїдуть. Все, що не робиться, робиться на краще. Не потрібно зайвих запитань. Всі відповіді прийдуть з часом самі. Час летить швидко, а літо ще швидше. Мені вже буде ота дивна дата 17 років, це наче лінія, яка розмежовує дитинство та зрілість, тобто оте страшне число 18. А можливо це тільки міф, що 18 несе якесь дивне відчуття, ну, щось на кшталт „Усе, кінець. Кінець життю”. Так шкода, що для багатьох життя закінчується після 18, та й для мене теж.

Музика: Ben Cocks ft. Nikisha Reyes-Pile – So cold

И пусть каждый вспомнит о своем Россе. С любовью ваша Александра.

И, огромное спасибо Лере за картинку,

Альо Лера, я нікого ніколи не підпускала до себе надто близько. Тобі взагалі немає на що жалітися, адже знаєш більше всіх, напевно.

Ах, да і мені не похуй, а просто байдуже. Я зараз морально відходжу від усього. Чесно кажучи сама не знаю від чого, але я відчуваю якусь втому.

ой все вже, заспокойся Саш, не воруши минуле, якого і так не було.

Історії кохання треба обривати там, де вони ще здаються красивими. Бо потім просто стане порожньо.

Ірена Карпа

Не питай
Де я був коли тобі було так солодко
Де я був коли тебе таку незайману
Підіймали вище неба
Тільки сам на сам
Хіба не там

Просто мені
Так хочеться
Бути там де і ти
Так хочеться
Жити в тебе в полоні
І бачити
Як тікають від мене сни
В твої долоні

Не питай
Чи бувало так що я не міг заснути сам
Я стояв і лиш дивився як ховає дощ
Все, що сказано тобою
Всі твої сліди
Бо так завжди

Просто мені
Так хочеться
Бути там де і ти
Так хочеться
Жити в тебе в полоні
І бачити
Як тікають від мене сни
В твої долоні

Коли бракує світу і в голові наче дурдом

11.07.12

Рвать і мітать. Всередині мене щось зароджується, наче велика діра, яка поглинає все і всіх. Я не знаю, що зі мною, але щось коїться. Чи існує та душа? Чи треба відмивати ту срану карму на яку я поклала і так великий хуй? Болить, щось болить всередині. Боюсь, що вже пізно щось міняти. Мене явно щось непокоїть. Можливо це якійсь знак? Боже мій, що за параноїдальні думки. Що робити? Немає вже того друга з яким могла говорити про будь що. Справді лише тобі таке, і нікому, але вже нічого не зміниш, нічого. От не знаю, що зі мною робиться, от чесно. Вивертає з середини, ковтаючи повітря я все одно потребую більше кисню. За вікном так сильно блискає, і дощ л’є. Може завтра стане легше, аби ж. З кожним днем я все більше переконуюсь в тому, що людей з принципами і власними пріоритетами просто немає. От такий казус, що ж переживу. Сама знаю, що зіпсувалась за цей рік. Несу, наче якійсь тягар. Допоможіть нести його. Удвох завжди легше. Ой, да кажу я, що похуй, але ж люблю я його. На цьому місті мало би бути мільйон знаків оклику, мене аж розриває, емоції збираються в уявний клубок і любої митті можуть зірватись. Вчора похуй, сьогодні люблю, завтра ненавиджу. От скучила за тією Сашею, яка була, як айсберг в океані, заєбісь так. Нічого не турбує, ніхто не тривожить. Мені було байдуже, бо є така річ, як душевний спокій. Хочу їсти, бо нервуюсь. Як це так? Коли таке було, щоб я нервувалась, як писала один з своїх постів? Щось неладне зі мною коїться. Що за гра в якій немає правил, ах так це ж життя. О, філософствувати начінаю, не к дабру єта. Може вчора б я сказала, що на цьому треба завершувати, але не сьогодні. Може мені просто треба виговоритись, чи виплакатись, чи я не знаю що. В мене навіть немає сили кликати когось на допомогу, а шкода. Зараз би я напевно хотіла б заснути на дуже довгий час, на років так 5, а потім прокинутись, як в нічому не бувало, і жити далі. Я просто мало по малу починаю опускати руки, вибачте всім, кому завжди казала не здаватись. Пробачте всім серцем, і не тримайте зла, прошу. Ще я винайшла найгіршу рису у собі, і вітайте в студії міс ревнощі. Ну, за що мені це? Хоча, стоп, я ловлю себе на думці, що я нікого не любила, і стає на секундочку легше, от так само, як Олі, коли вона сідала, але потім та ж біль, в моєму випадку, це правда, мене паралізує, бо ж тебе я полюбила. Як інакше? Іншого пояснення в мене немає, бо якого ж милого ти так довго в моїй голові. І, сука сидиш, не вилазиш. Я навіть, коли дивлюсь фотографії чиїсь з Супутника, то серце починає неймовірно швидко битись, і мимоволі починають текти сльози, але я вчасно закриваю вкладку з тими спогадами, і живу далі. І я так реагую на кожну, наче дрібницю. Я втомилась. Зараз треба 11 омріяних метрів тієї скелі, і крок уперед. Все що від мене треба, це лише крок уперед. На цьому і закінчу. Жити важко, помирати страшно. Що ж там буде після тієї смерті?

Да, меня бесит то, что всякие люди, вроде крыс, ищут мой блог, читают его, и как-либо его комментируют. Да, я хочу сюда писать все, абсолютно. Но, не могу, блять, ибо все об этом будут знать, ладно то, что некоторые читают меня, но они же еще умудряются всем растрепать обо всем. Лады, я не могу написать, что мои родители хотели разводиться, да блять, я бы это написала давно, излила бы свою душу, так нет. Еще бы я написала, что у нас с тобой вечное могоебство, что я тебе надоела со своими зайобами, и вечными неудовольствиями, знаешь, я сама себя ненавижу. Я уже устала от многочисленных обломов. Но, самое ужасное, что все порчу лишь я сама. Ей, ты, Ульяна, слышишь меня? Ты меня заебала, иди нахуй отсюда. Ты меня не правильно поняла? НАХУЙ ИДИ. И все такие же ублюдочние, идите нахуй, ребята. Цемики.

Настроение: Клэр.

Бляять, жаба то давить мою і так раніму душу. До чого ж все таки я дурна, і занадто горда, фу. Створила я собі жахливу історію подій, але ж надіюсь, що після "хуйово завжди буде піздато". Я дуже скучила

Я очень сильно любила Спутник

Шкода, що час не можна зупинити. Навіть з жахливим болем у вісках, відсутністю будь яких емоцій та флегматичним настроєм, так, я би зупинила цю мізантропічну мить. Що може бути краще самотності? Абсолютно нічого. Моя кімната вміщує у себе все необхідне, як та Саша Грей. Навкруги мене начебто вирує життя, всі з усіх сил намагаються жити, скільки ж навкруги фальшу. Зі мною все в порядку, правда, але так кортить поїхати. Байдуже куди. Щиро вірю, що колись буде краще. Як же ж мені остогидло слово "колись".

Настрій: флегматично-сонне створіння.

Музика: Cat Power – Wonderwall.

Залишається чекати. Байдуже на що.

Настрій Everlast – Soul Music. Все гууд, що ж може бути краще, а?Збираюсь вже на дн, чікулі. Тусим олл дей і олл найт. Сабутильніка вспамінаю, бо бухати без неї не то, не то ;) Скоро тусса, а я ще не зібрана, ай яй яй. Сьогодні цілий день катались, було дуже вже класно. Мур мяу

4213