сьогодні я чисто випадково знайшла свій старий блог, записів там небагато, але деякі дуже прям "мої". я перечитувала і думала про ту людину, якою я колись була…і якою стала. за чотири роки звісно багато чого змінилося, але і були моменти, які до сих пір залишаються такими ж…хоч і в меншій мірі.
день сьогодні максимально лінивий. ну як…ранок був продуктивний, я допомагала батькам, а після обіду погода зіпсувалася к чорту, а я мала взагалі то іти бігати сьогодні. головне не закинути. бо вправи я так і не робила. де та Інна, яка мене мотивує?
вимкнули світло і я проспала пару годин.
а ще сьогодні мені написав Влад. і до чого це все?
не те, щоб у мене злість чи що….у мене ніяких емоцій немає, крім цікавості… для чого він продовжує мені писати? не часто..але все ж таки… дивні ці хлопці.
та і багато хто пише, але не ті, хто треба.
хоч я і сама не знаю хто мені треба.
може в цьому проблема?
а може блять в тому, що мене вже підбішують оці ярлики суспільства "тобі пора хотіти сім’ю, дітей і бла бла бла… вік все таки "
а я от не хочу.
прочитала в одного психолога, що хтось задавав подібне питання.
і вона сказала, що перш за все ти не повинен нічого хотіти, а по-друге, треба розібратися із тим, що означає слово "свобода" якої ти так хочеш саме для тебе.
так от для мене свобода — це право вибору. це коли ти робиш те, що хочеш ТИ. коли тобі не треба ні в кого "відпрошуватися", не треба виправдовуватися, не треба підлаштовуватися, не треба відчувати вину за свої вчинки. це коли ти хочеш сьогодні сидиш вдома, а завтра уже летиш в Іспанію. це коли ти їсиш суші і не хвилюєшся, що не вистачить грошей купити дитині іграшку. це коли ти можеш закрити двері і спокійно посидіти в своїй кімнаті. це коли ти живеш своє життя.
коли тобі ніхто не вказує о котрій прокидатися і о котрій іти спати.
це коли дуже і дуже добре бути одній.
як каже моя бабуля "не останься на старості одна"…ой…не факт, що я до неї доживу.
із хорошого:
— смачна картопля від папи (аж їсти схотілося)
більш нічого не згадується.