вчора був дуже дивний день. бували і дивніші, звісно, але за останній тиждень так дивний.
почнемо з того, що я пішла бігати на стадіон. одна і бігати. це для мене + одне маленьке досягнення в скриньку моїх моментів. я не люблю бігати. а тут навіть сама три кола пробігла. я думаю це заслуга Інни і її телефонних настанов.
потім я зустрілася з тим хлопцем із інста. я і знати не знала як його звати, добре, що він сам назвався. ну какби видно рівень моєї зацікавленості, да? але яка тут може бути зацікавленість, мало того, що він далеко не в моєму смаку…дуже далеко…ну на цьому вистачить. друзів з нас також навряд чи вийде. і що тоді?
найдивніше те, що він мені сказав "да, мені мої друзі (слеш компанія, яку я знаю) про тебе казали" ЛОЛ а знаючи обставини при яких ми з ними гуляли, то навіть страшно що б вони могли розповісти.
і да, буду чесна сама з собою, я не хочу, щоб вони думали, що у мене з цим чуваком мутки. бо їх нема, не було і ніколи не буде. (хоч я дуже вірю у "ніколи не кажи ніколи", але тут не той случай)
а ще.. дуже і дуже хочеться на море. от прям завтра аби і виїхати. мене Антон зве на декілька днів з палатками. і тут включається "і хочеться, і колеться". з одного боку це прям вау вау вау. море, двіж..ехх.. а з іншого, який двіж? двіж, це аби назбирати компанію і їхати. а їхати з ним вдвох, чи навіть втрьох з його другом…еммм..максимально странно і я не хочу. чого б мені це хотіти?
короче мої мрії про велику компанію друзів розбилися об хвилі життя. і взагалі…я наче маленька. хочу потанцювати медляк з якимось чуваком, може навіть поцілуватися і раденька піти додому з оцим класним відчуттям ейфорії і легкої закоханості. я дурочка? думаю да.
я не знаю де ті люди взагалі знайомляться, знаходять собі пару…а найголовніше як вони з ними так довго живуть?
а ще з тих пір, як я розійшлася з Маурі я почуваю себе краще вільніше. я можу іти куди хочу, їздити куди хочу і ні перед ким не виправдовуватися, що довго не відписую. є моменти, при яких я за ним скучаю.. все ж таки не день-два знайомі. але… посудивши таких моментів можна назбирати зі всіма моїми колишніми.
аби тільки бабушка не продовжувала причитати "ну тобі ж АЖ 26, це вже стара дева, пора сім’ю". бо у мене тихенько здає нервова система. таке враження наче у сім’ї щастя. щастя у свободі.
і наостанок, Маша, будь ласка, пиши тут кожного дня.