Ти їдеш в автобусі, втомлена і напружена. Довкола тільки степи і поля, та різні люди зі зброєю. Поля, поля… Аж раптом прямо посеред поля, раптово, сучасне велике місто, і ти як завжди не будеш готова до його появи… Моє місто таке раптове і таке незбагненне.
Вдома тяжко, гиркання тата та бабусі, дядько - дибіл, який ладен з тобою переспати, щоб прописатися в твоїй хаті, двоюрідна сестра все білеше і більше схожа на тп. Від усього рятує робота на городі та серіальчики. Ну і абрикоси. Обожнюю.
Верталася у гарному настрої(якщо не зважати на невеличкий обстріл), але у гуртожитку мене чекали таргани, борги, всілякі тупі нововведення в універі, черги, велетенські черги.
У мене нова сусідка, теж Марина. Нехай їй повезе з викладачами і балами.
А наостанок - всі чоловіки - мудаки (крім одного мого знайомого, який мудак тільки інколи)