Мене вражає тупість деяких жирних дебілок, це головне враження вечора.
Хочу нову помаду, босоніжки, нову сусідку в кімнату, літній халат.
Не хочу вчитися.
Хочу додому, як завжди.
Почалося літо 16, а я думками влітку 11, дощ, я, ти, Костя. Ми розмовляемо віршами, ти цитуєш Блока, Костя - Андрія Білого. Я граю роль Прекрасной Дамы. Молоді і щасливі. Ти біжиш вперед, я за тобою, постійно обертаюся на Костю, він відстає, така звична картина, 5 років мого життя.
Автобусна зупинка, Критий ринок. Ми зовсім мокрі від дощу. Костя раптом подивився на мене і раптом каже:
— Царівна…
Ми розсміялися, ти тепер теж станеш так мене називати,
— Дорогу Царевне, дорогу! - кричиш перехожим. Я краснію.
Костя подивився на нас надто серйозно, я тоді не звертала на це уваги.
Євгене, коханий мій, с ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, 27 років, дорослий чоловік.
Мій чоловік назавжди. Смерть - це не кінець. Я знайду тебе і у потойбічному світі.