все частіше ловлю себе на думці, що мені забагато людей і зашумно стало..йду до дому звідкісь і шукаю дорогу де б було найменше машин і найменше людей..де тихо..от просто неусвідомленно тікаю від шуму, як кіт від води..перенасичилась спілкуванням, емоціями, транспортом..всім..так треба десь пропасти на день..де дах це небо і стіни то зелений ліс..де є ти і самотність..так треба..шкода, що батьки того не розуміють..і пропаду на день, а з собаками шукати будуть..і не зрозуміють чого пропадала..чого треба самоти..я втомилась..дуже..