Напевно таке писали мільярди раз, мільярди людей до мене. Але я нарешті усвідомила наскільки швидкоплинний час. Наскільки історії людей повторюються, наскіільки долі міняються, наскільки все тимчасове і непостійне, як сам час.
Перед поступленням в університет з 9 класу щоразу коли падала зірка чи я кидала копійку в криницю бажань я загадувала єдине бажання "вступити до університету моєї мрії", коли я вступила в університет я почала загадувати інші бажання "закрити сесію, закінчити університет, стати лікарем". Донедавна напевно я і не задумувалась про це. Про еволюцію бажань відносно університету і мого професійного майбутнього. 2 роки тому після здачі кроку я побажала на падаючу в море зірку - кохання. І не вірилось, що та зірка принесе виконане бажання так швидко. За 3 тижні по тому я зустріла кохання, а за 3 місяці по тому моє кохання зробило мені пропозицію. І з того часу бажання змінились.. "нехай рідні будуть здорові/побільше мені сили і терпіння/нехай подруги доносять своїх малюків вчасно/ нехай малюки народяться здорові/нехай швидше випишуть їх з лікарні" і я почала дякувати. Часто, за все що йде "так і правильно", і навіть за поганий досвід. Бо все що є з нами дає нам досвід.
Так от час.. я вчилась в школі і чекала канікул, чекала потім результатів ЗНО, чекала сесії, чекала практики, чекала операцій, чекала кохання, а тепер раптово почала чекати народження дітей моїх близьких друзів. В момент коли я взяла на руки дитину, моєї найкращої подруги дитинства, з якою ми з 6 років дружимо, я усвідомила що ми дорослі, що виросли, що чекання перетворилось на життя, що тепер все серйозно, справжня відповідальність за багато важливих речей. Тепер неможна пустувати і дурачитись, треба серйозно жити. Раптово як холодний душ по спині я усвідомила, що якщо не зараз то вже ніколи. Ми не будемо молодші, сильніші, азартніші ніж зараз. Так ми станемо ще мудріші, але зараз в нас є ще хоч крапля дітей. І оте усвідомлення таке гірко-солодке, бо ми ж мріяли стати дорослими і ми ними вже є, але ж хіба в дитинстві і юності не було краще? Хіба тепер так добре? З зрадами, несправедливостями, злістю, нечесністю, брехнею, фальшшю, відповідальністю ее лише за себе, а ще з відповідальністю за чиєсь життя маленьке чи велике?
Та вся писанина недочого. Але для себе я зрозуміла серйозність ситуації, серйозність того що вже виросли, що неможна перекладати відповідальність на когось, що за все треба відповідати. Тепер складніше жити. Важче морально я б сказала. Краще б знову 9 клас і бажання вступити в університет, а не оцей щохвилинно наступаючий випуск з нього.