Спакувавши валізи, шукаю квиток і паспорт. Сховала. Зібрала. Присіла на доріжку. І як завжди у важливі події поринаю сама. Їду. На скільки не знаю. Куди ніхто не знає.
Трап. Літак. Довжелезна злітна смуга. І лоскіт в животі і злет. Повільно підіймаємось в небо. Аквамаринове. З рудо-червоними прожилками вранішнього сонця. І я лечу прямо до того сонця. Як Ікар. Лише б не обпекти крила. Вони, ще не окріпли. Шум двигуна, сміх дітей. Метушня і очікування чогось нового. Мені б такі відчуття. Але пусто. Тому і лечу до сонця. Може воно наповнить теплом. До свого нового спокою. Де немає обману і метушні. Немає обмежень, фальшу і дурних правил. Тільки я і самотність. Приземлення. Знову трап. І сухе пекуче повітря. Легені в спазмі після вічної вологи.
А тут все інакше. Повітря. Сонце. Люди. І море. Синє-синє море. Бездонне. Неосяжне. Пірнаю з головою і своєю самотою. І кожна кліточка душі очищається. Те що потребувала стіки часу. Те що так бажало спокою. І дні за днями. Самотні ночі за ночами. Синє море. Ясне небо. Пекуче сонце. А знаєш потрібна та самотність. Без неї ти слабшаєш. Прив’язуєшся до когось, до чогось. Якщо не можеш побути з собою на самоті то значить ослаб. А тут все просто. Сама собі господиня. Сама собі компанія. І наповнюється душа чимось кращим, теплим. І зміцнюються сили. Відновлюється терпіння. І вже самотність не гризе. В голові все стає на місця. Все простіше. Чорне то чорне і біле то біле. Решта фарб, щоб доповнити оте біле. Знову трап. Літак. Смуга. Взліт. І тисячі повідомлень на телефоні. Тисяча дзвінків від тих за ким сумувала навіть твоя самотність. І знову ж все стало явним. Хто друг. Хто користь шукає. Хто просто в житті для галочки. І знов лечу на сонце. Своє сіро-жовте сонце. З постійними дощами і рідними очима. Які приймуть і зігріють. Які чекали. Посадка. Трап. Рідні руки. Сльози. Я так довго чекала. Навіть моя самотність сумувала. Я рада вам. І вкотре дякую. Бо бачу, що ви справжні. І жовто-сіре сонце тепліше за те чуже. І хмари не гнітять. Показують вичудливі фігурки в небі. І дощ не дощ. то сльози щастя. Я вдома.