- Грегорі! Крісті! Заходьте! Ви принесли його?
Дві постаті в брунатних балахонах з каптурами, які повністю закривали обличчя зайшли до круглої кімнати наповненої всяким начинням. Біля завішаного вікна стояли вазони з різними травами, в протилежному кутку спав великий собака, позаду якого стояли клітки з різною живністю. Посеред кімнати стояв великий дубовий стіл, гармидер на якому явно вказував на те, що господарка кудись поспішала. В середині столу був круглий виріз з якого щось парувало. Язики вогню інколи полизували кришку столу, від чого вона почорніла та обвуглилась по краях.
- Так, Хельго- сказав Грегорі.
- Давай його сюди скоріш! Часу зовсім мало!
Крісті передала згорток, котрий вона тримала в руках. Хельга одою рукою тримала згорток, іншою згорнула свіжонарізані трави в казан і на це місце поклала дитину.
- Вийдіть з кімнати! - очі Хельги запалали зеленим світлом. Здійнявся сильний вітер. Навіть Бесліор прожогом вискочив з кімнати, забувши про місію охоронця кліток. Вітер закрутився довкола Хельги і дитини. Язики полум’я полізли від вогню, який горів під казаном і з’єднались разом з пилюкою в божевільному вихрі, який крутився довкола жінки і дитини. Раптом все зупинилось потоком води який хлинув зі стелі, але Хельга встигла підставити дзбанок і зібрала її у нього. Вона відкрила маленьку баночку і перелила весь вміст дзбанку.
- Зайдіть - прохрипіла Хельга і передала Крісті банку, вміст якої не був більший за сльозу.
- Тільки той хто дав, зможе отримати. Прийде час! Воно залишиться в мене.
- Хельго, що нам робити далі? - Спитала Крісті.
- Дитину треба сховати! - іронічно відповіла Хельга.
- Я зможу надійно його заховати! - відповів Грегорі.
- Не ти Грегорі, Пітер! Мені потрібний Пітер! - істерично сказала Хельга.
- Ти ж знаєш, що Пітер маршал війська і він повинен стримати навалу!! Їхнє вторгнення почнеться з дня на день - сперечався Грегорі.
- Сил в нас достатньо, навалу стримаємо, правда при командуванні Пітера втрати будуть менші ніж при будь-кому іншому, але життя декількох сотень відьмаків ніщо, в порівнянні з життям цієї дитини.
- Я поведу військо, - сказав Грегорі. - Лорі і Аш великі воїни, разом ми здолаємо ворога. Батько буде тут завтра.
Крістіна забилась в куточок плачучи і обіймаючи маленький згорток білих пеленок. Грегорі вийшов.
- До зустрічі кохана! Я завжди буду з тобою, будь що, буду з тобою і з нашим скарбом. Двері зачинилися з ляскотом. Хельга повернулась поратись біля свого казана. Бесліор провів Крістіну з дитиною в кімнату на горищі. Потім знову перекинувся на собаку і зайняв своє місце біля кліток.
Ніч була спокійна. Всі в домі очікували на Пітера.
Він з’явився ближче до обіду.
- Хельго! Грегорі казав ти хочеш мене бачити. - Заявив про свій приїзд Пітер.
- Саме так, Пітере, - усміхнулась Хельга, - Рада бачити тебе. О то в тебе нова військова форма? Ех, була б я на років 600 молодша - зареготала Хельга.
- Давай по суті Хельго, мені ще до Вінсторду повертатись!
- Хаха насмішив, ти не повернешся туди більше. Дитину треба рятувати. Тільки твоя сила зможе створити надійний захист довкола дитини.
- Про що ти говориш?
- Про розвій-чар, голубчику. Твоя сила буде щитом, який відбиватиме нечисть від дитини і ніхто не зможе його пробити. Майже ніхто!
- Але тоді я втрачу всі свої здібності.
- Ти маєш вибір?
- Завжди є вибір.
- Не цього разу. Боляче втрачати те, що збирав стільки років. - Іронічний сміх Хельги ще більше збурював кров в жилах Пітера.
- Я готовий заради утвердження миру.
- Ти всього лише засіб для виконання мети, з цим потрібно змиритися. Дотепно, зробив вибір без вибору. Хаха, ну думай що то твій вибір. – Хельга, дико сміючись, простягнула закорковану баночку зі сльозою і показала її Пітеру. - Вибір зроблено Пітере, ще задовго до сьогодні.
- Що я маю зробити? – Не стримуючи емоцій говорив Пітер.
- Бесліор, дитина - зі всією серйозністю крикнула Хельга. Собака підірвалась і за мить перекинулась на чоловіка, котрий пішов на горище і приніс згорток.
- Пітере, тримай склянку - простягуючи кришталеву посудину Пітеру, Хельга в другій руці тримала ніж. - На ріж, випусти сюди крові!
Сама розвернулась і набрала крові в дитини.
- Достатньо? - перепитав Пітер.
- Хо хо, а ти щедрий. Ще мені на вечерю залишиться! Вийдіть всі, тут зараз буде творитись майбутнє.
Бесліор взяв дитину на руки і вивів Пітера на горище. Довго стукало, гупало, гуло, крехтіло, стогнало в будинку і врешті закінчилось великим вибухом. Пітер втратив свідомість. Сили його покинули….
Коли він очуняв, дитина спойкіно спала. Його насторожила відсутність Крістіни, котра ніколи не відходила від сина.
- Хельго, де моя невістка? - гукнув Пітер, коли спустився на перший поверх.
- Пітере, нема в тебе більше невістки. Тут тільки ми!
- Що? Поясни, чи я чогось не розумію?
- Пітере, ти ж добре знаєш, що твоя Крісті вампірської породи, а коли вампіри кинуть клич, то усі тої породи відгукнуться, Крісті не виняток. Грегорі нездатний буде зупинити Крісті, бо він її кохає. Аш і Лорі ще не достатньо сильні, щоб протистояти Грегорі, коли він попробує врятувати Крісті. Лише ти зміг би це зробити, але ти, хаха, безпорадний. Відтепер і навіки!! Втікай, рятуй дитину. Вас не зможуть дістати.
- Де Крістіна?
- Вона надійно схована. Далеко звідси. Більш нічого тобі не скажу. Бесліор знайде тебе, як повернеться. Нехай він залишається завжди біля тебе.