якщо відбувся колись крах в душі то відновити нічого неможна..відбодувати і склеїти докупи..можна побудувати, щось нове і на руїнах насадити квіти і зробити височенну стіну, а на ній колючий дріт і дзеркала..шоб бачили не душу, не справжність, а лише відображення себе в тобі..і стіна не одна, щоб їх було кілька, як лабіринт, щоб до центру-істини доходили одиниці..і головне щоб стіна вистояла..не заламалась..щоб не вірвалась нова біда до старих руїн, нових будівель і квітника..квітника на могилі померлих надій, почуттів, мрій..бо як вривається та біда і буревій то по старим руїнам-ранам пробігає біль..як током по скроням..боляче..і стіна росте у відповідь на біль..