працюєш, вчишся, пробуєш нове, губишся в рутині, а потім проблиски чогось нового і невідомого, таке, що манить душу, що треба зробити кожному і потім знову рутина..і виходять сили, емоції, покидає натхнення і згадуєш про те де ти був маленьким..вертаєшся до істоків..де завжди тепло..де смородинове варення, свіже повітря..кіт на колінах, пес за вікном..знайомий голос і теплі кавові очі..такі знайомі очі як в тебе самої..очі бабусі..і ти знову дитина, яка зірвала недостигле яблуко і перевернула вазу з квітами..найрозумніша і найщасливіша..і дайте годину, дві, день..я наберусь того тепла..запаху варення..знов зірву яблуко і повернусь назад..в навчання, рутину, до чогось нового і невідомого, такого що манить душу, але не так як те дитинство, яке завжди повертаю..