Хочеться написати роман. Великий. Про те що я бачила і відчувала минулий рік. Про те, як мінялася доля України, а разом з нею змінювалися долі людей. Все взаємозв'язано. Інколи ці звязки очевидні, а інколи вони не такі явні. А інколи взагалі їх не можна помітити, поки не почнеш все розкладати по поличкам.
Як люди знаходили один одного і втрачали.
Як у одних, під свистом куль розквітала в серці сяюча квітка кохання, а у інших в теплому і затишному домі, душу розривала невимовна туга.
Про те як зустрічались люди, які за інших обставин ніколи би не зустрілись.

Як змінювалась свідомість прагматиків і скептиків.
Якими помітними ставали, чорні думки деяких людей.
Як деяких війна зробила нещасними, а деяких щасливими.
Про неймовірне переплетення доль і шляхів.
Про те що нічого в цьому світі не відбувається просто так.
Про те що кінець цієї “історії однієї країни і багатьох її людей” обов'язково буде щасливий.
Але ні. Не буду писати. Зарано. Я ще дивлюся. Дивлюся і запам'ятовую. Зсередини. Це ще не кінець. Я відчуваю, що буде ще чимало сюжетних поворотів, я хочу їх побачити. Або прожити. Я теж частина цієї історіїї. І ви всі. Але я обов'язково напишу.