люблю то відчуття коли все так як має бути..ні не надзвичайне щастя чи всесвітній смуток..а от саме комфорт..коли ні холодно ні жарко..коли пливеш по течії..коли просто відчуваєш все вже і зараз і воно якось по дивному так влягається в тобі..коли потрібні люди біля тебе, а нерви як канати тому непотрібних ти непомічаєш..коли все стається вчасно і доладно..коли бачиш небо, усмішки і чуєш запах весни..так так то січень, але я її вже чую..може коли вона прийде то почне всередині, щось цвісти, але наразі там все в спокої..може зараз такий стан бо я змирилась з життям..з тим, що в будь-який момент можуть бути екстремуми, що світ несправедливий і часами жорстокий..але напротивагу всьому є і щось прекрасне..є рідні люди, кава, улюблене місто, дрібні добрі справи, рідкі, але такі важливі везіння, розуміння важливості бути в цьому світі і усвідомлення, що ти вже зараз займаєш своє місце тут на землі..а найголовніше то почуття: любов, доброзичливість, впевненість в собі і відчуття, що хтось потребує тебе тут, комусь ти важлива, хтось тебе любить, поважає і розуміє..

я люблю це відчуття..коли все спокійно, збалансовано і вчасно..лиш би воно надовго залишилось зі мною..