В кожної людини в житті повинна настати криза. Щоб потім після побачити наскільки прекрасне життя і переоцінити все, що відбувається. Криза коли стаєш самотнім, відчуваєш таку біль, що в найтепліше літо тебе б'ють дрижаки. Такий біль, що не видно тобі сонця. Такий біль, що розриває груди, витискає останні соки, лишає холодний вакуум і побиту душу. Такий біль який дає зрозуміти, що з найвищих гір можна впасти в ущелину і розбитись так, що осколки довго будеш шукати. Такий біль, що все що в тебе залишається це купол церкви над головою, хрест і молитва. І молитва така сильна що плачеш як мала дитина, в захльоб і не соромлячись нічого, щиро віриш, що обличчя з ікони тебе слухає і неодмінно допоможе. Коли просиш не багатсво, машину чи успіх в чомусь. Просиш спокою, сили і рівноваги. Я не є фанатично віруючою. Я є швидше духовною. Я щиро вірю, що там десь над нами є сили які допомагають, які пишуть, в'яжуть, планують наше життя за нас, а нам дають вибір - йти до добра чи впасти в зло. І ті сили нам допомагають, дійсно. Як тільки ти звертаєшся до них не затим що хочеш, а за тим що направду потрібно твоїй душі, а не тілу, ти отримуєш це. Ти починаєш збирати осколки і знову підійматись вверх. А оглядаючись бачиш, що мав все і знову маєш і більшого не треба. І в цей момент подякуй. Подякуй за день який закінчився, за силу йти далі, за живих батьків, вірних друзів, вдалий день, теплу погоду, проведений час з найдорожчими людьми, за все все що приносить тобі спокій, радість, викликає любов і збільшує сили. І головне не сполохнути той спокій і ту любов. Пливи по течії, тішся тим, що є, не спіши отримати все і відразу. Згадай як низько можна впасти. Просто нехай усе йде так як має йти. В свій час ти отримаєш усе що потрібно. І кохання, і успіх, і ще більше друзів, будуть подорожі, нові вдкриття. Головне не спіши, не рвись за тим що тобі не потрібно. Приймаю усе, що тобі дають вищі сили. Люби усе навколо і дякуй, за все що маєш. Тоді може вершин не покориш, але і не впадеш в Тартар.