Сьогодні я побачила Їх. І згадала про Нас. Як давно я не дихала Любов'ю. Як давно від Любові не задихалася Ти. У наш останній час ти багато говорила про мій егоїзм. І ти права. Зараз його не менше. Чи погано це? Чи добре? Не дуже. Але мені не хочеться судити, лише спостерігати. Знаєш, якщо мені зараз не думати про себе, то я замерзну в цьому холоді швидше будь-якої квітки без води. Чудно бути Проліском. Але в цьому випадку на мене впаде спека і я все одно не вистою. Знаєш. Байдужість не лікує, але дуже допомагає не помічати багато чого, що може перешкодити в цьому лютому холоді людських відносин. Жаль не йде ні з серця, ні з вуст. Очі, наповнені сумом, не хочуть сну. Туга знайшла розраду в книгах. Я стала знаходити людей, але не можу втримати на них інтересу. Все стирається в п'ять секунд. Все манить, пахне, чується обманом. Чесність тепер не терпить моїх пальців. Тому й мовчать в мені слова і почуття. Закоханість, як мрія. Подорожі до Львова, як доза і захоплення, і спокій. Тебе не вилікують, а мене не знайдуть.