Розбуди мене на самому інтимному місці. Мій мозок малює картини, а очі наповнюють усе красками, губи тремтять від ніжності теплих кольорів, а серце виробляє червону густину життя. Це усе прелюдії, порівняно з тим, як я тепло та бажано цілую твої губи коли день закінчує відлік.
Переживання.
Усі ці 365 днів і 4роки я безпощадно думаю, що скажу Тобі при зустрічі, в чому буду одягнена, як триматимусь, яка буде погода, яка музика гратиме з сусіднього кіоску коли ми будемо йти парком, який фон застигне в повітрі, і саме головне, які в Тебе будуть очі?! Чорт побери! Так багато питань, а відповіді жодної. Сценарії добрі тим, що можна придумати крок, а у нас їх не буде. У нас одна зустріч на життя і та остання. Гра виключно в тих правилах, які ніхто ніколи не озвучував. Кінець близько і ми це знаємо.
Чекання.
Згарище усіх вір світу витіснило кислород з моїх легень. Недостаність дихати компенсують пару друзів. Шквал слів постійно лавиною навалюється в мою сторону, але жодне з білосніжних покривал не попадаєв ліжко. Берегти вірність - ось прояв моєї Любові. Перелом пальців, які роздробились на куски після довгих стертих смс, що так і не попали прямо в ціль. Тактика щирості провалилась з крахом. Губи висохли. Ти так і не зрозуміла моєї теплоти або просто я не та.
Зрив.
Мене вдаряє хвиля тишини і я розумію, що мені не залишилось нічого, крім себе.
Невже усе брехня?
Невже я пустота?
Чи може всього лиш ілюзія яка відписує на смс та розчаровує?
Невже????
Скажи!!!
Почуваю себе лохом. А далі усе по спіралі:Розпач---Депресія---Замкнутість..
Далі буде…