я напишу тонни ванільних віршів та, може, колись видам книжку.
з тих рядків складатимуть сопливі пісні, іх писатимуть на дешевих листівках.
а, може, я буду писати музику, ти ж знаєш, я ходила в музичну,
та це не обов"язково, можна просто купити навчальну книжку.
гратиму щось своє, або чужі відомі мелодіі,
неважливо, головне, щоб до душі чи що у тебе там всередині
я гратиму так, щоб твоя гусяча шкіра лякала перехожих,
я гратиму так, що з тебе будуть сміятись, бо ж хлопці не показують сльози
я гратиму на фортепіано, скрипці, гітарі або лише в своій уяві
та я гратиму, я зможу, ти ж знаєш
буду вбивати фільмами ночі, ніби просто не хочеться спати
я ковтатиму книги, запиваючи іх прохолодним какао,
розмалюю будинок і не ховатиму від сорому очі,
до чорта сусідів, до чорта іхні тривожні ночі.
а, може, я нарешті стану звичайною, працюватиму на роботі,
щоранку тости і кава, щовечора - робочі папери,
ніби домашнє завдання, ніби я знову в школі.
давай вас буде багато, я кохатимусь без перестанку,
я ловитиму щастя в отих спільних світанках,
мені байдуже, чи це доля, чи це не мало так бути,
мені байдуже, чи це правда, чи це лише моі ілюзіі
повір, я не ненормальна,
мені просто потрібно в щось вірити…