*************************ХІ************************
Весь наступний тиждень вони були разом. В редакції було поки спокійно, тому Юстина взяла «канікули» на тиждень. Маркіян не хотів вертатися додому. «Зірки холодні, а з тобою так тепло», - казав у відповідь на її слова, що «комета прилетить без тебе.». І Юстина вірила. А як же інакше.. Як не віриш коханій людині – чого варта така любов..? Але через тиждень реалії життя знов постукали у двері – треба повертатись до роботи, комет, та інших справ. І ось взяті квитки на нічний поїзд. «Ще встигнеш на зорі подивитись, як приїдеш», - каже Юстина. «Якраз зараз дивлюсь на єдину зірку», - Маркіян відповідає і дивиться в її такі великі по-дитячому очі. Вони стоять на вокзалі. Платформа заповнена людьми. Юстина дістає Маркіяну до підборіддя, тому щоб поцілувати його чоло, треба піднятись на пальці. Поїзд прибуває, до відправлення всього 6 хвилин. Маркіян зайшов у вагон, і відкривши вікно, намагається зловити руку Юстини. «Навіжений!», - кричить, сміючись, дівчина. Бо з боку то справді виглядає смішно. Он, і провідник, здається, посміхається. Але поїзд набирає швидкість, і Юстина крізь стук коліс чує його «Я люблю тебе. Дзвонитиму щодня!». «Звісно», - шепоче вона. – «Люблю тебе. Також». Він не чує зараз, але, сподівається вона, чує його серце. Юстина прийшла додому. Прийняла теплу ванну з пінкою. На кухні в її улюбленій великій з птахою чашці кава. «Те, що пасує в такий вечір, коли кохана людина щойно поїхала, а ти вже хочеш, щоб вона повернулась »- думає. Але недописана стаття блимає в моніторі рядками, тому треба зібрати себе в купу. Чомусь кращі шедеври її журналістської праці були написані вночі. «Невже я така сова..?», - подумала Юстина. І саме на цій ноті її телефон вирішив подзвонити. Точніше, то Христя вирішила.
- Привіт! Не спиш?
- Та ні, звісно. Привіт!
- Шеф знов загрузив?
- Та.. Вже не знаю, що писати про тих стрітрейсерів*…
- Знаю, в мене теж «сирий матеріал» і «фото не справжні»…
- Аха- ха-ха! Ти вмієш копіювати шефа. Колись він про то дізнається, і звільнить нас з роботи. Тебе за насмішку, а мене за те, що потакаю тобі. Аха-ха-ха!
- Та ну тебе, скажеш таке.. Краще розкажи, як ти. Відпровадила Маркіяна?
- Так, а тепер сиджу і п’ю свою осінню каву. Таке, враження, що то був сон, а тепер він закінчився.
- Взагалі я поганий порадник в таких справах… Але за жіночою солідарністю розумію тебе!
- Аха-ха..! Дякую!
- До речі, поки не забула: в нас тут дата намітилась – 5 років закінчення нашого універу. Мені вчора писала наша староста Віка, пам’ятаєш? Так от, в найближчі вихідні плануєм зібратись. Фото біля універу, посиденьки в якійсь кнайпі, може ше в парк якийсь попремось. Приблизно так.
- Ясно.. Давно не збирались. Файно. Треба взяти наш альбом. Де ж то я його поділа…
- Значить йдеш? То добре. Завра ше обговорим все.
- Добре, і шо вдягнути, звісно.
- Аха-ха-ха! Моя школа! Добре, солодких снів.
- І тобі. Добраніч.
Юстина поклала слухавку. «Треба знайти альбом», - подумала, - бо потім забуду. Вона встала від комп’ютера. В її шафі з книгами повно всіляких речей та дрібничок. З глибини дістає той самий альбом. «Як же давно це було… Чи може, лише вчора?”, - думає, розгортаючи. Телефонний дзвінок знов виводить її зі спогадів. Маркіян. Альбом лишається на столі, розгорнутий. Зі сторінки на фото посміхається русявий хлопець із зеленими очима.
*Стрітрейсинг (street racing) в перекладі з англійської - "вуличні гонки". Тобто стрітрейсер в прямому сенсі слова - це людина, яка безпосередньо в дорожньому потоці влаштовує змагання на швидкість. Стрітрейсери - це гонщики поза законом, що живуть в атмосфері швидкості і азарту.