У міста немає змісту, і нас нема. Язичники падолисту зреклися сну. Пропахла кривавим димом твоя зима і вірує тільки в рими і у війну. Це місто скосили нежить і алкоголь, воно тобі не належить спокон віків. І янголи в камуфляжі кричать «пароль!», відпльовуючись від сажі і матюків. Будуй собі барикади, пиши роман, але не проси пощади і не канюч, бо ця комендантська ера – природній стан того, хто на БТРи йде голіруч. Того, що волочать з бою за рукави, того, хто задав собою моральний ценз. …Життя – як ножем по кістці, але живи. У міста немає місця для драм і сцен.