Починалося все саме так, маленька. Перша спільна фотографія, перший спільний спогад. Як би це банально не звучало, але почалося все з лайка під авою, а може з камєнта, але не буду зараз про це, це не важливо. Було так, що кожну переписку з тобою, я чекала, я спала і бачила, як ми переписуємося, я до сьогодні, коли бачу переписку про кактуса Валєрку і вертикалі мимовільно посміхаюся.
Це наше, рідне 8 березня, яке я хотіла б цього, чи ні, запамятаю на все життя, ці наші стрибки на батуті, тролейбуси, ЗАГСи і Весілля, ця наша незапланована зустріч з Настьою і Альою. Мій мозок закипає, коли я згадую, що в нас з тобою все може бути добре. 
Тут я просто не в силі коментувати, це моя улюблена наша фотка, хоча всі вони особливі. Знаєш, я не забуду твою черепаху в друзях, чи твоє вєчьне задротство. Те, як ти псіхуєш, коли я беру в руки твій телефон, мене заводить, і всеодно, рано чи пізно, ти мені його даєш. 
Ох, цей день, безперечно один з найкращих проведених разом, день, коли в нас найбільше фоток, які є адекватними, день, коли я розбила к хуям свій телефон, день, коли я сяяла від щастя, що я поруч з тобою, день коли мені було надзвтчайно добре, день, який я ніколи не забуду. 
Ох, ці наші безперервні сідєлкі в опері чи в панорамі, ох ця пятьорка кальяном, ох цей мужик в панорамі, який впав…просто було добре, якось так. 
Ви просто на деякий час стали ріднішими, ніж усі найближчі, коли ми гуляли, я забувалася про все, про всі негаразди, і про всю хуйню, яка твориться в мому житті, повір, ой, як багато ти не знаєш, та й впринципі тобі це не потрібно, але в момент, коли я гуляла з Вами, я випливала з усього того лайна, яке мене оточує вже понад рік, просто випливала, і дихала на повні груди.
Вот, так я описала ті часи, часи, коли все було добре. Тепер можна перейти і до серйозного етапу. Знаєш, зараз, при кожній переписці з тобою, абсолютно протилежна реакція, ніж від переписок з тобою ще бодай місяць назад, кров не насичується адреналіном, який я отримувала, коли ржала, як коняка, при переписці з тобою, немає того драйву, який підняв би мене "вище неба", як співає мій улюблений Вакарчук, зараз це сплошний стрес, нєрватрьоп і спорчений настрій. Да, ніколи не було людини, яка може підняти настрій в переписці більше, ніж Садовий, вот хто-хто, а він за секунду може розвеселити мене до істерики, але такі справи, що ти стояла в цьому списку друга, завжди, з моменту того, як ми попереписувалися вперше, а зараз, а зараз, ти, мабуть навіть не входиш до списку людей, які можуть розвеселити мене в переписці, кожна переписка з тобою, заганяє мене в депресію, вихід з якої я можу знайти тільки через вихід з вк і тепленьке ліжечко. Зараз безперечно складається таке враження, що тобі на мене так похуй, як тому зайцю в приказці, на стопсигнал. Складається таке враження, шо ти спиш і бачиш, як ми посварилися, але в тебе немає приводу, щоб це зробити. Твої вічні відповіді, як на аску, так і вк:"ага", "ясно", "ок", "панятно", "угу"…і т.д.і.т.п. Чого, я, з моїм хуйовим характером, і ти прекрасно знаєш, шо він саме хуйовий, і ніяк інакше, можу ждати тебе годину, коли ти запізнюєшся, можу давати тобі свій телефон, хоча цього не можна нікому, можу створювати ілюзію того, що все добре, а ти цього не можеш? чого? Я привела банальні приклади, а насправді то, такого всього багато. Коли я стараюсь завести бесіду, ти гарчіш, коли я пишу на аск, ти вийобуєшся і тіпа кльова відписуєш своє коронне "ага", або "ясно", а знаєш, навіть стосовно того ж аску, а я пам*ятаю ту відповідь, де в тебе запитали "з ким ти краще спілкуєшся, з ***, чи ***(не памятаю імен), а ти відповіла щось типу "краще спілкуюся з Сашою", да, я памятаю, мені було приємно, хоча тоді, це здавалося нормальним, тоді і я так відповіла б, а зараз це все здається минулим. Така фігня, шо писати тобі не хочеться, дзвонити теж, а гуляти тим паче, бо все заводить в дєпрєсняк, все, абсолютно. Знаєш, відверто боюся йти на випускний до моєї Насті саме з тобою, бо боюся, що буде чергова сварка, і я просто зіпсую свято моїй Пирожко, але це буде чергове випробування долі, яке в свою чергу розтавить всі крапки над і. Просто це все захарило. І я не буду зараз, вкінці цього писати щось типу "я тебе люблю", або в цьомц роді, бо ти сама все прекрасно знаєш. Я просто хочу, щоб все було так, як раніше, або ж ніяк. Якщо немає намірів щось міняти, то просто пака, я не буду травити душу собі, а ти не трави собі, просто мирно розійдемося, і зробемо вигляд, що нічого не було, проте тепер, в мене завжди 07.02 буде асоціюватися не тільки з Пирожко, а й з тобою. Просто знай, шо ти для мене завжди залишишся такою: 
і якби там що не було, при спогаді про тебе, завжди буде так 
І памятай, "я не знаю, який твій улюблений колір, але я знаю, якого кольору бцде твій кубік"(с) Соль 
І да, ще одне, яким би не був підсумок цього всього, написаного мною, 24 серпня, не лягай рано спати, бо тобі буде дзвонити мій номер, точніше з мого номера буде тобі дзвонити весь стадіон "Арена Львів", і ми всі дружно, на чолі з Святославом Вакарчуком заспіваємо тобі нашу, рідну "Не питай", мабуть, в мене все.
ТВОЯ СОЛЬ.