Думала! Вірила! Надіялась! Але рано чи пізно все хороше закінчується. Я прекрасно розумію, що кожен фініш-це початок нового, але дивно, що фінішна пряма цього забігу була надто короткою. Це найкоротша дружба мого життя, і ні, я не можу сказати, що вона була поганою. Я пам'ятаю, що було з нами за ці без трьох днів 8 місяців. Я пишу це з зовсім іншими емоціями навідміну від попереднього посту. Тоді я хотіла щось змінити, зараз же ж, цього не хочу чи то я, чи то ти, чи то ми, як одне ціле. Ми ніколи не обіцяли одна одній зірку з неба, чи солодке життя, ми просто насолоджувалися митями проведеними разом, нам просто було комфортно і добре поруч. Це були найлегшій і водночас найважчі місяці мого життя. В ці часи було все: і сумне, і хороше. Не хочу писати багато, не хочу прикріпляти фотографій, як того разу, чи то тому що холодно десь там, всередині ребер, чи то холодно ззовні, бо в кімнаті виключені батареї, але просто дякую за все те хороше, що ти мені подарувала, дякую за те, що "просто мені, так хотілося бути там де йти", за те, що мій живит болів від сміху і Менсон вічно жив в моїй голові. Бажаю тобі всього сірого і з знаком Мерседеса! І да, зараз я чомусь впевнена, що продовжити все неможливо, тому що рівно так, як цього не хотіла я, зараз цього не хочеш ти, і це видно! І якже ж без завершення? Я в будь-якому випадку, все життя буду дзвонити тобі в день, коли йтиму на концерт ОЕ, буду дзвонити під час однієї пісні, нічого не пояснюючи! І все написане тут-це набагато менше, ніж "привіт", МЕНШЕ(уточнила, щоб і це не стало причиною чергового скандалу) ТВОЯ СОЛЬ!