Это просто Вьюи блог

Думала! Вірила! Надіялась! Але рано чи пізно все хороше закінчується. Я прекрасно розумію, що кожен фініш-це початок нового, але дивно, що фінішна пряма цього забігу була надто короткою. Це найкоротша дружба мого життя, і ні, я не можу сказати, що вона була поганою. Я пам'ятаю, що було з нами за ці без трьох днів 8 місяців. Я пишу це з зовсім іншими емоціями навідміну від попереднього посту. Тоді я хотіла щось змінити, зараз же ж, цього не хочу чи то я, чи то ти, чи то ми, як одне ціле. Ми ніколи не обіцяли одна одній зірку з неба, чи солодке життя, ми просто насолоджувалися митями проведеними разом, нам просто було комфортно і добре поруч. Це були найлегшій і водночас найважчі місяці мого життя. В ці часи було все: і сумне, і хороше. Не хочу писати багато, не хочу прикріпляти фотографій, як того разу, чи то тому що холодно десь там, всередині ребер, чи то холодно ззовні, бо в кімнаті виключені батареї, але просто дякую за все те хороше, що ти мені подарувала, дякую за те, що "просто мені, так хотілося бути там де йти", за те, що мій живит болів від сміху і Менсон вічно жив в моїй голові. Бажаю тобі всього сірого і з знаком Мерседеса! І да, зараз я чомусь впевнена, що продовжити все неможливо, тому що рівно так, як цього не хотіла я, зараз цього не хочеш ти, і це видно! І якже ж без завершення? Я в будь-якому випадку, все життя буду дзвонити тобі в день, коли йтиму на концерт ОЕ, буду дзвонити під час однієї пісні, нічого не пояснюючи! І все написане тут-це набагато менше, ніж "привіт", МЕНШЕ(уточнила, щоб і це не стало причиною чергового скандалу) ТВОЯ СОЛЬ!

Починалося все саме так, маленька. Перша спільна фотографія, перший спільний спогад. Як би це банально не звучало, але почалося все з лайка під авою, а може з камєнта, але не буду зараз про це, це не важливо. Було так, що кожну переписку з тобою, я чекала, я спала і бачила, як ми переписуємося, я до сьогодні, коли бачу переписку про кактуса Валєрку і вертикалі мимовільно посміхаюся.

Це наше, рідне 8 березня, яке я хотіла б цього, чи ні, запамятаю на все життя, ці наші стрибки на батуті, тролейбуси, ЗАГСи і Весілля, ця наша незапланована зустріч з Настьою і Альою. Мій мозок закипає, коли я згадую, що в нас з тобою все може бути добре. Тут я просто не в силі коментувати, це моя улюблена наша фотка, хоча всі вони особливі. Знаєш, я не забуду твою черепаху в друзях, чи твоє вєчьне задротство. Те, як ти псіхуєш, коли я беру в руки твій телефон, мене заводить, і всеодно, рано чи пізно, ти мені його даєш. Ох, цей день, безперечно один з найкращих проведених разом, день, коли в нас найбільше фоток, які є адекватними, день, коли я розбила к хуям свій телефон, день, коли я сяяла від щастя, що я поруч з тобою, день коли мені було надзвтчайно добре, день, який я ніколи не забуду. Ох, ці наші безперервні сідєлкі в опері чи в панорамі, ох ця пятьорка кальяном, ох цей мужик в панорамі, який впав…просто було добре, якось так. Ви просто на деякий час стали ріднішими, ніж усі найближчі, коли ми гуляли, я забувалася про все, про всі негаразди, і про всю хуйню, яка твориться в мому житті, повір, ой, як багато ти не знаєш, та й впринципі тобі це не потрібно, але в момент, коли я гуляла з Вами, я випливала з усього того лайна, яке мене оточує вже понад рік, просто випливала, і дихала на повні груди.

Вот, так я описала ті часи, часи, коли все було добре. Тепер можна перейти і до серйозного етапу. Знаєш, зараз, при кожній переписці з тобою, абсолютно протилежна реакція, ніж від переписок з тобою ще бодай місяць назад, кров не насичується адреналіном, який я отримувала, коли ржала, як коняка, при переписці з тобою, немає того драйву, який підняв би мене "вище неба", як співає мій улюблений Вакарчук, зараз це сплошний стрес, нєрватрьоп і спорчений настрій. Да, ніколи не було людини, яка може підняти настрій в переписці більше, ніж Садовий, вот хто-хто, а він за секунду може розвеселити мене до істерики, але такі справи, що ти стояла в цьому списку друга, завжди, з моменту того, як ми попереписувалися вперше, а зараз, а зараз, ти, мабуть навіть не входиш до списку людей, які можуть розвеселити мене в переписці, кожна переписка з тобою, заганяє мене в депресію, вихід з якої я можу знайти тільки через вихід з вк і тепленьке ліжечко. Зараз безперечно складається таке враження, що тобі на мене так похуй, як тому зайцю в приказці, на стопсигнал. Складається таке враження, шо ти спиш і бачиш, як ми посварилися, але в тебе немає приводу, щоб це зробити. Твої вічні відповіді, як на аску, так і вк:"ага", "ясно", "ок", "панятно", "угу"…і т.д.і.т.п. Чого, я, з моїм хуйовим характером, і ти прекрасно знаєш, шо він саме хуйовий, і ніяк інакше, можу ждати тебе годину, коли ти запізнюєшся, можу давати тобі свій телефон, хоча цього не можна нікому, можу створювати ілюзію того, що все добре, а ти цього не можеш? чого? Я привела банальні приклади, а насправді то, такого всього багато. Коли я стараюсь завести бесіду, ти гарчіш, коли я пишу на аск, ти вийобуєшся і тіпа кльова відписуєш своє коронне "ага", або "ясно", а знаєш, навіть стосовно того ж аску, а я пам*ятаю ту відповідь, де в тебе запитали "з ким ти краще спілкуєшся, з ***, чи ***(не памятаю імен), а ти відповіла щось типу "краще спілкуюся з Сашою", да, я памятаю, мені було приємно, хоча тоді, це здавалося нормальним, тоді і я так відповіла б, а зараз це все здається минулим. Така фігня, шо писати тобі не хочеться, дзвонити теж, а гуляти тим паче, бо все заводить в дєпрєсняк, все, абсолютно. Знаєш, відверто боюся йти на випускний до моєї Насті саме з тобою, бо боюся, що буде чергова сварка, і я просто зіпсую свято моїй Пирожко, але це буде чергове випробування долі, яке в свою чергу розтавить всі крапки над і. Просто це все захарило. І я не буду зараз, вкінці цього писати щось типу "я тебе люблю", або в цьомц роді, бо ти сама все прекрасно знаєш. Я просто хочу, щоб все було так, як раніше, або ж ніяк. Якщо немає намірів щось міняти, то просто пака, я не буду травити душу собі, а ти не трави собі, просто мирно розійдемося, і зробемо вигляд, що нічого не було, проте тепер, в мене завжди 07.02 буде асоціюватися не тільки з Пирожко, а й з тобою. Просто знай, шо ти для мене завжди залишишся такою: і якби там що не було, при спогаді про тебе, завжди буде так І памятай, "я не знаю, який твій улюблений колір, але я знаю, якого кольору бцде твій кубік"(с) Соль І да, ще одне, яким би не був підсумок цього всього, написаного мною, 24 серпня, не лягай рано спати, бо тобі буде дзвонити мій номер, точніше з мого номера буде тобі дзвонити весь стадіон "Арена Львів", і ми всі дружно, на чолі з Святославом Вакарчуком заспіваємо тобі нашу, рідну "Не питай", мабуть, в мене все.
ТВОЯ СОЛЬ.