Запам’ятай, загадувати і планувати на перед своє життя, це тупо і не варто навіть цього робити. Впевнилась я в черговий раз…все змінюється настільки швидко, твої плани, твої дії і люди навколо тебe.ще півтора місяця тому я відчувала самотність…скуку та відчай, а зараз у моєю животі починають відроджуватись метелики. І скажу вам, що це найкраще відчуття, яке тільки може бути, ніяке захоплення чимось чи нове хобі цього не замінить…це зовсім не те.Я починаю вірити в купідонів, вистріл стріли “бац” і в один момент ти вже живеш від зустрічі до зустрічі з твоєю людиною, ти завжди знав що вона є, але до цього моменту вона була не помітною для тебе і не відігравала ніякої ролі у твоєму житті, аж поки вас не торкнулась ця сама стріла амура.Ти сидиш і думаєш "блін, та це навіть не мій типаж, мені завжди подобалось щось зовсім інше, і уявяла я по іншому це все.." але один момент, одна зустріч і ти якимось дивним чином не можеш зупинитись, тебе тягне і тягне до цієї людини.тобі хочеться завжди бути поруч, бути у кругозорі її 24 години на добу, її жарти найкращі які ти тільки чула коли не-будь, а поцілунки та обійми підносять тебе на 7 небо.Ти кажиш собі ще рано і ти не любиш цієї людини, ну тобто по ідеї, ”по сценарію” всіх стосунків, ще не можеш любити, але але..ти ловиш себе на думці, що думок у тебе крім цієї людини і немає.ти прокручуєш у голові розмови, дії, рухи її.коли ви на відстані тобі здається що ви все одно поруч і думками ви завжди разом. Ти знаєш людину декілька днів, а тягне тебе до неї з неймовірною силою, кожну секунду твого життя.Найбільше, що просто не пояснюється це те, що тобі нічого в принципі і не треба..просто покласти свою голову на її плече і все стає в житті на стільки не потрібним і відходить на інший план.ти ніби у іншому світі, у своєму, точніше вже у вашому неповторному світі, який здавалося б ніхто ніколи і не зрозуміє.Найприкольніше те, що ти себе ведеш взагалі не так як завжди, і ти сама собі задаєш питання чому я веду себе як дибіл?
По-дитячому наївно, безтурботливо і смішно.)
Тобі не хочеться абсолютно думати, ні про що, тобі просто хочеться посміхатись, ніжитись і радіти моментові.
Цікаво можливо це ї називають любов’ю?
Хм …я незнаю …коли ви разом тобі здається що ти робиш усе не правильно, що ти все і завжди тепер псуєш, ти так боїшся зіпсувати враження і ставлення до себе, так страшно розчарувати свою “знахідку”, що ти ще більше починаєш поводити себе як придурок.Ти розумієш, що тепер для цієї і тільки для цієї людини ти починаєш дозволяти більшого чим раніше дозволяла взагалі самій собі і це водночас страшить. Ти починаєш думати про взаємність, бо по трохи ти розумієш, що ти вже далеко втекла з області симпатії, але ось ніяк не можеш дізнатись чи ви на одному рівні емоцій, це звісно покаже час, так ти себе і заспокоюєш.
В якийсь момент ти переосмислюєш свої останні дії та вчинки і доходиш висновку, що у тебе в один момент абсолютно змінились пріоритети, тепер ти з легкістю можеш проміняти улюбленну або просто корисну для тебе справу на свою “знахідку”, і що саме дивовижно, що у тебе навіть не виникає ніяких докорів сумління, ти просто на просто зіштовхуєш все на самий банальний збіг обставин та долю. Твоє життя набирає нового подиху, свіжості, нових не схожих на ті всі попередні емоцій, ти щаслива, ти відчуваєш що ти живеш.
Правду кажуть якщо ніколи не любив, вважай не жив.