Нам хочеться банального тепла,

Гарячих батарей й води у крані.

Чи нам насправді все ще рано

Або уже згоріли ми до тла.

Нам хочеться банального тепла,

Палких обіймів, що відкинуть втому.

Ми хочем, щоб було нам це знайоме,

А не лише обійми з напівсна.

Хіба талант не є магнітом щастя?

Життя показує, насправді навпаки.

І ми давно уже не (малюки),

Давно вже ми попали в життя снасті.

Здається, щастя поруч, ось, поглянь,

Повсюди посмішки, розваги поцілунки.

Ми хочем теж напитись цього трунку.

Ми вже втомилися від вічних цих завдань.

У нас багато є недоліків, проте

Ми краще тих, шепотячих за спиною,

Бо головне залишитись людиною,

А не залишитись назавжди аби-де.