Ми ходимо, ми стрибаємо, ми розмахуємо руками, жмуримося, приставляємо долоню до лиця, кривляємося, морщимо ніс, сміємося, сердимося, вибухаємо, червоніємо від злості, роздуваємося від гордості, дуємо губи від образи, задираємо ніс, чхаємо, позіхаємо, кашляємо, шмаркаємося, моргаємо, плямкаємо, хропимо. Ми смішні, ми не логічні, ми нерозумно виглядаємо, ми закомплексовані, ми цілком абсурдні. Ми люди - ми граємо. Ми граємо в життя. Давайте пограємо? Ми самі придумуємо правила - самі їх і порушуємо. Порушувати правила нам подобається навіть більше ніж дотримуватися. Говорили ж вам, ми не логічні. Грати цікаво. Правда, це весело. Пересуватися з рівня на рівень і зустрічати на своєму шляху нові перешкоди, які пізніше ми згадуємо з посмішкою.Так, ми самі любимо створювати собі ці перешкоди, але ви ж вже знаєте, що ми абсурдні. Ми сміємося один над одним, знущаємося, виводимо один одного з гри. Правда потім самі випадаємо з неї на час. Сердимося, кричимо, просто лопаємося від злості. Правда ж кумедно? А ще ми сміємося до сліз. Це взагалі парадокс. До речі про парадокс. Цікаве слово, правда? Ми взагалі любимо кидатися розумними слівцями. Дискримінація, наприклад, або компромат. Пхаємо їх тут і там для різноманітності. Але які ж ми все таки дурні. Ось ідіоти, ви б тільки знали, які недотепи ми люди. Ми смішні, ми не логічні, ми нерозумно виглядаємо, закомплексовані, ми зовсім абсурдні, але ми найдосконаліші істоти, які грають у надзвичайно складну, але найдосконалішу гру. Я сказала неправду. Це не завжди буває весело. Частенько буває сумно, буває виємо від безвиході, буває сердимося, прямо лопаємося від злості. І це не завжди весело. Грати складно. Але грати - це наше покликання. І ви не зрозумієте, як це чудово грати поки не зіграєте.