Взяти б та й висипати розпечену твою брехню тобі ж за комір.
Заклеїти собі повіки, щоб ніколи не дивитися в твої очі.
Заткнути собі вуха, щоб не чути твоєї нещирості.
Забити дошками двері, ніколи не виходити на вулицю, щоб не бути роздертим.
Зняти з себе шкіру розірвану, щоб не відчувати на собі гри людської.
Обороняти довіру.
Ти вмієш складати цікаві казки та по чайній ложечці мені запихати перед сном в голову. Та ось тільки заковика вийшла - передозування.
Твоя брехня виявилася важче свинцю.
Пронизує миттєво, навиліт, залишаючи за собою порожнечу розміром з всесвіт.
Твоя брехня товщиною в цвях, що забитий мені прямо в голову.
Небагато-немало, а результат летальний.
Спритно мене підхопила течія брудноъ брехні.
Несло мене по тобі, несло, а берегів я так і не побачив, отямився, коли всередині мене все померло.
Глотку здавило так, що очі самі по собі наповнилися сіллю, роз'їдаючи сітківку.
А в іншому - я всього лише жертва твоєї фантазії, як і всі інші.
Як легко створити жертву, друже мій, як легко.
Закривати кого - небудь в темній кімнаті своєї голови, змушувати страждати.
Підживлювати ці страждання методично, систематично і холодно.
А головне - довгий час.
Пройти через безліч етапів, через деякий час травматизм набере обертів, і ця брехня в'їсться в шкіру так, що після віддирати від себе її тільки з м'ясом.
Я поріднився з твоїм обманом, це все, чим я харчувався довгий час.
Брехня робить сильнішими, загартовує зсередини, змушує пережити біль, позбавлення, потім відмова від тебе, від себе.
Оплески.
Час вийшов.
Твої маски залишаються з тобою навіки.
Я лиш залишаю собі одну - любов.
Бо люблю по - справжньому.
Господи, якщо ти існуєш..для чого мені нести цю карму? Для чого бути в ролі жінки та нести любов до іншої як заборонений плід?
Виріжи мені душу! Боже!