Знаєш, творчі люди пишуть не словами. Дуже багато вкладають в музику. Не знаю чого, але саме таке відчуття, таке дивно-хороше і приємне було перед сном…а все одна тільки думка про хороші моменти, за які варто жити на цьому світі і вічно дякувати їх творцю! У всіх бувають спади, не без цього. Але коли тобі подають руку надії, ти хочеш кричати від радості! Це божественне відчуття! А творять їх люди, які оточують тебе! Проста посмішка може бути варта міліонів інших! Це викликає сльози радості, вони такі щирі, ніколи не будуть наводити сум! Вони існують, хоча не всі це цінять. Ти піднімаєшся, твориш величні речі з неймовірним натхненням, дякуючи музі. І крила несуть далеко далеко, не думаючи що ти вже за горизонтом атмосфери - її не буде! Пишу це від щирого серця! Ти підняв мене і це видно по мені. Нарешті я почала жити, а не існувати! Відчуття амеби пройшло після першої посмішки! Дякую тобі. Ти і тільки ти підняв з павшого стану молюска людину, хоча будеш казати що це не так і можливо не розуміючи як. Відійшли якісь принципи, образи, прийшло малесеньке відчуття, що хтось про тебе думає. За таке ладна віддати всі скарби світу. І ці слова не кажу злістю, не має вона тут місця!(поет, йопти) Ти питав про що я думаю..про це я думаю, хоча може інколи не казала тобі цього, але воно має місце в голові і кожного дня згадуючи це, живеш посміхаючись. Пам'ятаєш, я казала, що не плакала давно? Зараз просто пригадала цей листочок, який не хотів горіти. Я тобі вже казала, що ти заспокоюєш тільки присутнітю. Це я зрозуміла саме тоді, коли написане не хотіло від мене відчепитись! Дякую! Дякую! Дякую і ще раз Дякую за музу, якою ти став! Дякую за нове життя!