Я жалюгідний недодемон і недолюдина. Чому? Та тому що демон не може любити всім серцем людини, звужувати весь свій світ, всі свої можливості для ангела в людській подобі. Людиною себе назвати буде хибно, бо така сутність як людина не може носити в собі стільки жорстокості і ненависті як я. Мені так погано зараз. Я не зможу без тебе дихати, їсти, спати, я краще здохну ніж забуду твій голос, забуду ті два ізумрудних моря в яких з кожним днем я все більше і більше тону. І тут тільки одна дивина, я всупереч усьому молюся щоб у них не було дна.
Всі рядки написані мною існують через тебе, ніби все класично…так робить кожен третій..напевно.. Але сука якби хтось знав хоч на хвилинку, відчув як я сильно п'яний біжу додому викласти їх в свій щоденник щоб вони мене не зжерли зсередини..щоб хоч щоденник мій найкращий єдиний і найперший друг зміг зрозуміти, пожаліти мене..обійняти розумінням.. Вранці протрезвівший я відкриваю його і він мені розповідає як сильно я тебе люблю, нагадує що навіть сильні й злі особистості можуть плакати. Кожний день твоя ніжність підкочує до мого горла і я готовий на все, тільки щоб в ній не з'явилися порожнечі, щоб вона в одну мить не зникла.
Прости за сухість тексту, просто більше немає ніякого бажання жити, жити без тебе.