Пожовклі листя тополі, чому я, вслухаючись у ваш шепіт, чую нотки його баритону.
Бездонне море, чому, вдивляючись у твоє серце, я тьмяно споглядаю за його душею.
Безтурботне рандеву, по місцях Ваших поривань, дарує мені чарівне відчуття п’янкої насолоди.
Чому, милуючись запашними нарцисами будь-де та будь-коли, я починаю ненавидіти весну.
Між нами давно розподілилися ролі.
Ви фотограф моєї душі, географ мого тіла. Я рентгенівські промені Вашої голови та ендокринолог Вашої біологічної одиниці.
Ви відчуваєш своє покликання, а я знаю про своє. І все це завдяки Вам.
Злощасний інтриганте, Ваш аромат- мрія Зюскіндського Парфюмера.
Кожен рух Вашого тіла притаманний лише пумі. Гротеск і ексклюзивність у поєднані з аристократією.
Промені Вашої енергії змушують всіх потрапляти у пута Вашої харизми. Тільки дуже розумний буде вириватися з них.
А я дурна, так аж за надто.
Ви щоразу пахнете чимось приємним, рідним та проникаючий крізь легені. Теплим, солодким молоком, гірким шоколадом чи першим снігом.
Я хочу сказати, пересохло у горлі; пишу, руки відмовляють.
Але врешті решт, навіщо слова? Мій погляд розповість усе за мене. Невже Ви не розумієте, моєї мови. Хоча часом, я сама себе не розумію.
Напевно, помиляюсь, думаючи, що Ви єдиний хто мене розуміє.