Щоразу згадую ті вечора, проведенні за читанням Сосюри, Коцюбинського та Лесі Українки. Разом з тобою захоплювались величністю Перуна та Зевса. Заворожено слідкували за шляхом Червоної Шапочки.
Кожного передноворічного дня писали листа Діду Морозу. Бо не хотілося засмучувати тебе новиною, що старого с торбиною подарунків не існує.
На моє день народження ми йшли довгим Чумацьким Шляхом до самого Лазурного, щоб побавитись з Великою Ведмедихою та її Малою донечкою Ведмедицею.
З посмішкою згадую твої географічні відкриття, а точніше мої; коли ти розповідав мені по величезній карті про Канаду - країну нашої мрії; мис Доброї Надії, що був для тебе маяком і рятувальним кругом. Італія та Швейцарія, Норвегія та Данія – країни вічних твоїх поривань стали для мене ціллю та пізнання.
А пам’ятаєш ті дибати з Шустером. Мама казала, що тобі з такими слова та й до Верховної Ради, з твоїми ідеями та й до Організації Об’єднаних Націй. А там і Головою Верховної Ради України з такою головою.
Ти дуже рідко звертався до Святого Духу, але твої прохання були щирими та справедливими. Мати Божа була особою верховною, особистістю, що могла тебе утихомирити.
Мене дивувала твоя безмежна радість спровокована отриманням мною сертифікату Львівського державного університету ім. Івана Франка, як Найкращого читача України. А все це завдяки тому, що ти у п’ять років відвів мене до Районної дитячої бібліотеки.
Пам’ятаєш те останнє Різдво з переглядом усіх серій «Один дома» та з куштуванням нашого улюбленого маминого Наполеону, який незабутньо гармонував з твоїм «Батіком».
А пригадуєш наш таємничий Великдень сповнений таємничості, світла та чистоти.
Для мене ти був Аполлоном, а мама твоєю Афродітою. А зранку я для тебе завжди була Світанковою зірочкою.
Ми завжди помічали ахіллесові п’яти один одного.
Ти був моєю Правдою, Надією та Волею. Ти подарував мені розуміння справжнього значення слова – Людина.