З груднем тебе, Дідусь Мороз. Незважаючи на моє небажання і впертість, зима настала. Тепер вона морозить мені щоки і ніс. Я знаю, що давно не писала тобі. І, може, ти ображений на мене. Але, я сподіваюся, цей лист прочитаєш. Знаєш, Новий Рік завжди був моїм найулюбленішим святом. Щось чудесне завжди було в кожній зимовій хмарі, кожній зірці, кожному ліхтарі, вперто намагається зігріти своїм світлом біжать повз перехожих. А наше маленьке місто кожною ялинкою, кожною своєю антеною завжди намагалося зачепити трохи цього чарівництва - аби вистачило на всі будинки. А для мене в якийсь момент свято перестало полягати в подарунках під ялинкою і в новорічному зверненні президента. Моє свято в очікуванні. І в мандаринах, які і зараз я готова їсти до висипки на обличчі. Я стала знаходити чудо в очах дітей, що чекають свою новорічну казку. Новий рік був в усмішках дорослих, які раптом починали посміхатися всім просто так. І звичайно, в сім'ї. Цього року я, здається, вела себе добре. Вчуся. Люблю. Безуспішно намагаюся відповідати на безліч питань, які щоночі сама собі ставлю перед сном. Знаєш, дідусь, іноді мені хочеться зовсім не думати, щоб міцніше спати. А іноді я хочу знову плутатися у тата під ногами, поки він розплутує гірлянди. Мені знову хочеться подавати мамі наші старі новорічні іграшки, які почули свій перший бій курантів набагато раніше за мене. Хочу голосно сперечатися з сестрою про те, чия черга залазити до тата на руки і надягати верхушку на нашу ялинку. А пізніше, вдень 31 грудня, хочу строго змушувати себе заснути, щоб у новорічну ніч батьки взяли з собою на салют. І дякую за це рік. Він був особливим. Окремо дякую за початок року. Саме початок! Дідусь Мороз, цього року я не прошу в тебе собаку. Будь ласка, подаруй моїм улюбленим казку в очах і посмішки просто так. І, якщо тобі не складно, зроби так, щоб я знову почала бачити сни. Тоді моє свято трапиться уві сні. А потім - наяву.