Вирішила провести паралель між снігом та звичайними людськими проблемами. Вони звалюються раптово, хоч давно було пора. Давлять важким шаром на змарнілий побитий ґрунт. Розтанувши вони перетворюються у зовсім інакше: "слякоть", незручність. Ми з нетерпінням чекаємо весни з надією на краще. Але зима неохоче приймає своє завершення і відвойовує погодою ще один місяць. Ми чекаємо і в якійсь мірі страждаємо до тих пір, коли зможуть розпуститись квіти на ще голих деревах.

Але скоро від довгоочікуваного тепла, яке переросло у спеку. Вона породжує у більшості з нас відразу і з затьмареними очима ми знову в очікуванні зимового дива. І так по колу. Ми ніколи не будемо щасливими.