Знаєте, є такі моменти, що хочеться провалитись під себе, розслабитись і летіти униз. Летіти, летіти, летіти.. Без крил, скоріше це вільне падіння. І щоб після цього падіння плавно приземлитись на початкове місце перебування і щоб усе стало добре.
Дивні мрії.
А от зараз мені хочеться, щоб кожен мій м'яз напружився, хребет став у свою природню форму, а не понівечену і згорблену. Та раз, і такий собі релакс, кожна клітина у тілі розслаблена і ти літаєш понад хмарами, не бачачи дахи сірих будинків та пробки на жахливих дорогах.
