Вона була зіткана з ніжності. Прошита сором'язливістю вплетеною в іронічну хтивість. На шиї носила комірці з ароматної байдужості, а за спиною завжди змією вилась вулканічна злість. Неподалік сонячного сплетіння ховала щирість змішану з міським лицемірством. Кому, як не їй, було знати, що таке вірші, складені з серцевих спазмів викинутих в смінтик, неподалік автобусної зупинки. Її пристрасть завжди прив'язувалась до тиші, і щоразу знімаючи весь цей екзотичний набір, вона залишалась собою, починала тихо плакати, бо лише тепер, лише зараз вона була по-справжньому собою. Такою не захищеною, та такою без(барвною).