Якась я неправильна, люди. От цікаво - мене одну не гребе питання життя після смерті? Як мінімум тому, що я не вірю в життя. Між життям і смертю маленька межа, яку ми стираємо тоді, коли копняками виганяємо дорогих людей з нашого життя. Тоді ми помираємо. Панове, та ми живемо в світі привидів! Ми - тварюки, які знищують своє почуття, своє щастя і свої сни. І я тварюка. І він тварюка. І ось та дівчинка, що перебігла дорогу - теж. Напевне, в мене занадто божевільне світосприйняття. Але мене це влаштовує. Зрештою, моє божевілля не знає кордонів. А ще мене не гребе питання Всесвітньої економіки. Чи питання забрудненості атмосфери. Чи питання озонових дір. Зрештою, те, що для мене ці питання не є важливими заважає мені жити? Інколи незнання дарує щастя. Незнання дарує щастя.. Так, звісно, неможливо знати "забагато". Але мені не заважає те, що я знаю недостатньо. Чи таки заважає?